Далі в оповіданні говориться про те, що під впливом «революційної агітації» бугаїв та жеребців, які говорять про знущання людей, тобто пануючого класу, над тваринами (експлуатованими низами), починається повстання. До нього приєднуються й цілком мирні тварини — вівці, свині, кури, гуси і т. д. Навіть бунтівниками стають коти, в яких, здавалось би, немає причин для бунту, адже люди годували й доглядали їх. Вірними людям залишаються лише собаки. Останніх, певно, можна сприймати як алегорію поліцейських чи силових структур.
Сам бунт чи то революція зображується як деструктивне явище. Повсталі тварини нищать існуючий порядок, «цивілізацію», утверджуючи анархію. Ось, наприклад, як автор зображує «революційні діяння» свиней: «Вони із завзятістю пустошили грядки з картоплею, ріпою, морквою й іншими овочами, жадібно поїдали корені, інші ж увірвалися до квітника, який був розташований під самою стінкою панського будинку...» Одне слово, «революціонери» прагнуть безконтрольно оволодіти цінностями, які нагромаджувалися протягом тривалого часу в суспільстві.
Наступний етап бунту-революції — це досягнення компромісу між панівним класом, «старою владою» і революціонерами. У переговори з бунтарями вступає Омелько, який розуміє тваринну мову. Спочатку він говорить, що тварини порушили Божий порядок. Тобто існуюча влада подається як встановлена Богом. На що тварини йому відповідають: «Який це Бог! Це у вас, у людей, є якийсь Бог! Ми ж, худоба, ніякого Бога не знаємо!» Інакше кажучи, революціонери — безбожники. Для них божественний авторитет — не авторитет. Вони відкидають традиції і ладні чинити так, як їм хочеться.
Омелько запитує тварин, що вони хочуть. Тварини відповідають: «Волі». Хоча що таке воля, чітко не усвідомлюють. Омелько дає їм волю, інтерпретуючи її в такому дусі: «Ну що ж? Ідіть на волю! Ідіть в поле, потовчіть всі хліби, що лишились ще на корені. Ми же вас не будемо використовувати ні на яких роботах. Вільними будьте собі!»
Саме поняття «воля» в цьому тексті Костомарова постає як щось негативне. Воля — це коли ти не працюєш, а паразитуєш, користаючись тими матеріальними ресурсами, які тобі не належать.
Після того, як тварини отримали волю, наступає черговий етап революції. «Старі господарі», зберігаючи за собою основну частину власності, дещо віддають революціонерам. Останні цією власністю не можуть ефективно скористатися. До того користуються нею лише найбільш «буйні», мирним же революціонерам не дістається практично нічого.
Серед революціонерів настає розкол. «Мирні» знову повертаються до своїх колишніх господарів. «Буйні» ж швидко знищують власність, яка дісталася їм. Не маючи з чого жити, вони також повертаються до старих господарів у стійбища. Настає «термідор», коли з «буйними» революціонерами розправляються. А «небуйні» знову опиняються у ярмі.
Зрозуміло, «Бунт худоби» — твір не науковий, а художня алегорія. Однак за цією алегоричністю можемо побачити багато цікавих ідей, які мають наукову цінність. Спробуємо їх артикулювати.
Отож, Костомаров ніби розписує сценарій революції.
Перший етап — це спровоковане революційними агітаторами повстання, яке має на меті все знищити й оновити лад. Але повний успіх такого повстання привів би до абсолютного хаосу й варварства. Тому повного успіху бути не може. Зберігаються старі бастіони — осередки ладу й «цивілізації».
Другий етап — це компроміс між старою владою і революціонерами, коли перші віддають частину своєї власності другим.
Третій етап — розкол у рядах революціонерів. Частина з них намагається скористатися захопленою під час революції власністю. І при цьому фактично нищить її. Інша ж частина революціонерів, якій нічого не дісталося від революційного пирога, «зраджує» революцію й повертається до старих господарів.
Четвертий етап — це «термідор», контрреволюція, коли зрозумілою стає безпорадність революціонерів, а старі господарі намагаються взяти реванш.
У творі Костомарова «Бунт худоби» автор натякає на те, що українці схильні до революції. Ще раніше в своїх працях він відзначає їхнє прагнення до волі. Останнє поняття у «Бунті худоби» вживається, радше, в сенсі негативному. Очевидно, Костомаров вважав, що саме через прагнення до волі серед українців є чимало «буйних», які ладні влаштовувати революції. Тому не випадково події «Бунту худоби» розгортаються на українських землях.
За життя Костомарова «Бунт худоби» так і не був опублікований. Схоже, автор і не прагнув цього. В умовах загниваючого російського самодержавства, коли поширювалися революційні настрої, поява такого твору могла би серйозно зіпсувати репутацію Костомарову.