Щедрі дарунки Великогагіна не видаються випадковими. Сомко мав чималі шанси перемогти Брюховецького. Автор Літопису Самовидця, характеризуючи тогочасну ситуацію, зазначав наступне: «И так тое през цалую зіму колотилося. Едни при Бруховецком заставали, якто: полк Полтавскій, Зінковскій, Миргородскій, а при Сомку зоставали полки: Лубенскій, Прилуцкій, Переясловский, Ніжинскый, Черніговскій...»[246] Це свідчення загалом об’єктивно відображує ситуацію. Більшість полків підтримувала Сомка. Брюховецький же мав підтримку прикордонних з Московією полків, серед яких впливовим і авторитетним був лише Полтавський. Окрім того, не варто забувати, що на радах козацька старшина тричі (!) висловлювала свою підтримку Сомку. Зрештою, він був легітимно обраний і мав статус гетьмана — нехай наказного. До цього варто додати й родинні зв’язки із Хмельницьким. Тому головні козирі були в руках Сомка.
Отже, легітимно його переграти можна було лише з допомогою Чорної ради, забезпечивши підтримку Брюховецького з боку загітованих козацьких низів. Однак не було гарантії, що підтримка плебсу виявиться достатньою. Для цього й потрібне було московське військо, аби прийти на допомогу у відповідну хвилину.
Московіти були незадоволені Сомком. Занадто багато почав собі дозволяти наказний гетьман, намагаючись розширити свої права й звузити вплив Москви. Натомість Брюховецький видавався лояльним. Хоча, як уже зазначалося, ця лояльність зумовлювалася моментами політичної кон’юнктури. Чи розуміли це московіти? Можливо — адже в них був уже чималий досвід спілкування з українськими гетьманами, котрі, утвердивши свою владу, намагалися дистанціюватися від Москви. Проте якщо Сомко поступово «ставав на ноги», то Брюховецький не мав великої підтримки й мусив спиратися на Москву. То чому в такій ситуації московітам не підтримати було Брюховецького? Адже тут вони могли отримати певні бонуси.
Буквально за декілька днів до Чорної ради, 13 червня, в Ніжині відбулася подія, що спрацювала проти наказного гетьмана і його союзників. Судячи з документів, ніжинський полковник Василь Золотаренко мав конфлікт із місцевим протопопом Симеоном Адамовичем. Коли ж до Ніжина прибув Сомко, то Золотаренко, ставши союзником наказного гетьмана, підговорив його напасти на двір ніжинського протопопа — що і було зроблено. Очевидно, Сомку незручно було відмовити в такій послузі людині, яка могла надати йому серйозну підтримку. Але такі не дуже продумані дії в остаточному підсумку обернулися проти цього претендента на гетьманську булаву. Священик поскаржився Великогагіну на кривдника. Царський посланець став на бік духовного отця і навіть, як компенсацію за розорення, дав ображеному десять рублів[247].
Загалом такі дії Сомка компрометували наказного гетьмана в очах духовенства, яке хоча й не брало безпосередню участь у Чорній раді, але могло вплинути на його учасників.
Цей епізод показав, що московський посол підтримує людей, ображених Сомком. Тобто він не на його боці. Здавалося, наказному гетьману варто було б зробити деякі висновки. Однак поводився він самовпевнено. Очевидно, не сумнівався в своїй перемозі. Як і його прихильники з табору козацької старшини, котрі поприїжджали на Чорну раду в багатому одязі й з дорогими речами, ніби прибувши на якесь парадне дійство.
16 червня почалися «передвиборні маневри» в околицях Ніжина. Сомко зі своїм Переяславським полком розташувався біля Київських воріт. Тут же розмістилися союзні Сомкові полки Лубенський і Чернігівський. Всі вони були при зброї — хоча був царський наказ прибути без неї. До них приєднався й Ніжинський полк під керівництвом Золотаренка. Причому, виходячи з міста в поле, козаки цього полку навіть прихопили із собою артилерію. Московський посол, аби не спровокувати конфлікту, дозволив їм це зробити[248].
Сомко, зустрівшись із Великогагіним, намагався переконати його, що старшинські ради в Козельці й Ніжині вже обрали гетьмана. Залишається лише від царського імені оголосити його. А проведення Чорної ради, наполягав наказний гетьман, є небезпечним і може призвести до кровопролиття — власне, що й сталося. Однак Великогагін не сприйняв цих аргументів. Він сказав, що Чорній раді бути. І кого народ вибере, той і буде гетьманом. Московіти, які в своїй державі й близько не допускали народовладдя, в Україні різко стали демократами. Чому — здогадатися неважко. Це їм було вигідно. Саме з допомогою демократичних процедур вони сподівалися поставити гетьманом свою людину.