Були послані офіцери до Сомка й Брюховецького, щоб ті явилися на раду. Наголошувалося, що вони зі своїми старшинами мають прийти обеззброєні. Сомко й на цей раз проігнорував наказ. Він з’явився з шаблею та сагайдаком[254]. Біля нього йшов його зять, який ніс бунчук — гетьманський символ влади. Сомко давав зрозуміти, що саме він є обраним гетьманом. А рада повинна лише підтвердити його повноваження. Сомкові козаки позлізали з коней, маючи намір у потрібний момент зі зброєю в руках захистити свого провідника.
Попри те, що рада була чорною, головне слово належало старшині, яка спочатку мала б зібратися, обговорити питання, а потім своє рішення пропонувати загалові. Приблизно така процедура виборів існувала на Запорізькій Січі. Гетьманські вибори певним чином її копіювали — хоча не зовсім. Тут дають себе знати традиції шляхетської демократії, притаманні Польщі. Натомість під час Ніжинської чорної ради всі ці процедури були поламані, а сама рада перетворилася у відкрите збройне протистояння.
На Чорній раді не були присутні представники правобережних полків. Стояло питання лише про вибори гетьмана для Лівобережної України. Обрання Чорною радою козацького провідника, визнаного московським царем, мало б привести не тільки до фактичного, а й формалізованого розколу України на Лівобережну й Правобережну. Адже на правому березі, як уже зазначалося, був свій гетьман Павло Тетеря.
На початку ради Великогагін почав читати царську грамоту, яка була багатослівною. У ній викладалася історія питання, починаючи ще з «польських часів». По суті говорилося лише те, що московський правитель дозволив провести Чорну раду для обрання єдиного гетьмана Війська Запорозького. Насправді про єдиного гетьмана не йшлося.
За повідомленням Великогагіна, він дочитав грамоту, після чого козаки цареві «били чолом», а тоді вже приступили до виборів гетьмана, кидаючи вгору шапки й вигукуючи ім’я свого кандидата[255]. Однак літопис Самовидця подає іншу версію подій. Мовляв, не встиг царський посланець дочитати грамоту, як тут Сомкові прихильники кинулися до намету й почали кричати: «Сомко — гетьман!» Після цього прибічники Брюховецького зробили те саме, вигукуючи на підтримку свого претендента[256]. Версія Самовидця видається більш правдоподібною.
Сомківці випередили противників. Підхопивши свого вождя, вони поставили його на стіл і вкрили знаменами та бунчуками. Прихильники ж Брюховецького, швидко озброївшись, теж свого провідника зуміли поставити на стіл.
Великогагіна відтіснили. І він пішов до намету. Тим часом між прихильниками Сомка й Брюховецького почалася жорстока бійка. Зять Сомка був убитий. Бунчука, якого він тримав у руках, поламали. Сам же Сомко не втримався на столі, звідки його скинули, забравши в нього булаву[257].
Московський посланець, доповідаючи про Чорну раду, не міг уникнути повідомлення про збройне протистояння. Але цей факт він намагався маргіналізувати, зваливши при цьому всю вину на Сомка, який ніби зі своїми прихильниками вдався до зброї[258].
Однак ситуація виглядала інакше. Збройний конфлікт, схоже, розпочали прихильники Брюховецького, які намагалися відтіснити сомківців. Проте в них було недостатньо сил. І тоді в дію вступило московське військо. У натовп козаків, що билися між собою, почали кидати ручні гранати. Це робилося ніби для того, щоб припинити бійку. Однак московіти підігрували прихильникам Брюховецького. У результаті їхніх дій на полі залишилося чимало вбитих і поранених козаків[259]. Сомко змушений був утікати. Відступили і його прихильники, яких закидали гранатами з московського війська. Біля намету лишилися лише прибічники Брюховецького.
Отже, Брюховецький виявився переможцем у цій кривавій бійні. У його руках опинилися знаки гетьманської влади, відібрані в Сомка, — бунчук і булава. Прихильники цього запорозького гетьмана тріумфували. Їхній вождь відправився в свій табір із гетьманськими клейнодами. Над полем, де відбулася Чорна рада, лунало «Брюховецький — гетьман!»
І все ж тріумф Брюховецького не був повний. Переговоривши в своєму таборі зі старшиною, Сомко відправив посольство до Великогагіна. Він просив повернути тіло вбитого бунчужного — його зятя, віддати поранених його прихильників й вчинити суд над тими, хто вчинив кровопролиття. Також Сомко заявив, що не визнає Брюховецького гетьманом, хоча той і захопив булаву. Обіцяв повернутися в Переяслав, а звідти писати цареві, що Брюховецького обрали гетьманом всупереч бажанню більшості. Тому Військо Запорозьке не приймає його.