Великогагін же, зі свого боку, звинувачував Сомка. Говорив, що той сам призвів до бійки, прийшовши зі зброєю. Князь послав до Сомка свого посланця. Пропонував тому мирно вирішити питання, закликаючи прийти до свого намету[260].
Сомко не довіряв Великогагіну (і мав на це підстави!). Боявся, що його можуть схопити і вбити. Наполягав на своєму законному обранні гетьманом. Тут ніби зійшлися дві правди — старшинська й простолюдна. Сомко представляв старшинську правду, наголошуючи, що оскільки його обирали на старшинських радах, то він і гетьман. Але козацькі низи таку правду не сприймали, наполягаючи, що гетьмана повинні обирати «всі козаки». А оскільки простих козаків було більше, то і гетьман мав бути їхнім обранцем.
Ситуація була непростою. Великогагін у своєму наметі радився з єпископом Мефодієм та Брюховецьким. Вони розуміли, що Сомко зі своїми прихильниками не відступляться. Якщо вони покинуть раду, поїдуть до Сомкової «вотчини», Переяслава, й звідти писатимуть цареві, то хто знає, як зреагує на це московський правитель. Чи не звинуватить він у провалі посольства і Великогагіна, й єпископа Мефодія? Зрештою, в цій ситуації гетьманська булава могла б «вислизнути» з рук Брюховецького. Більше того, Сомко міг би навіть піти проти царської влади, знайшовши собі союзника — чи то в особі польського короля, чи кримського хана. Тому треба було залагоджувати конфлікт.
Брюховецького 17 червня офіційно не було проголошено гетьманом. Великогагін подався з поля, де відбувалися вибори, під охороною московських військ у Ніжинський замок. Виглядало так, ніби рада ще не закінчена. Наступного дня вранці Сомку запропонували прибути знову на вибори.
Наказний гетьман тут допустився помилки, яка вартувала йому дуже багато. Він наївно сподівався, ніби під Ніжином вдасться взяти реванш і гетьманська булава опиниться в його руках. Коли б Сомко відразу, ще 17 червня, подався до Переяслава, як про це заявляв, він мав шанс зберегти свій полк, прихильників, зрештою, своє життя. Можна лише гадати, як би тоді розвивалися подальші події. Але сталося те, що сталося.
У Ніжині час працював проти Сомка. По-перше, початковий етап Чорної ради яскраво засвідчив, що московіти були на боці Брюховецького. Тому не лише козацькі низи, а й деякі представники козацької старшини вирішили відійти від Сомка й податися в табір до його супротивника. Цей перехід став помітний після подій 17 червня. По-друге, на низових козаків непогано впливала демагогічна пропаганда посланців Брюховецького, які налаштовували простолюд проти старшини.
Ми не знаємо, про що радилися Великогагін, єпископ Мефодій та Брюховецький після завершення подій Чорної ради 17 червня. Але можемо допустити, що мова йшла про те, як нейтралізувати Сомка, залишити його без підтримки. Ймовірно, чимала роль у цьому відводилася пропаганді серед прихильників наказного гетьмана. Цим могли зайнятися не лише люди Брюховецького, а й священнослужителі, на яких вплив мав єпископ Мефодій.
Ця пропаганда й демонстрація московітами своєї прихильності до Брюховецького дали результати. У стані Сомка почалася дезорганізація. Однією з причин цього стала зухвала поведінка старшини. Рядові козаки із Сомкового табору не могли не бачити, що їхні старшини, як уже писалося, прибули в пишному одязі й при багатій зброї. Ці нові можновладці, копіюючи старих панів, польську шляхту, не соромилися виставляти напоказ розкоші, намагалися себе вивищити, продемонструвати свою значимість. Насправді результат був протилежним. Це викликало заздрощі та роздратування з боку простих козаків. Тим часом прихильники Брюховецького закликали їх пограбувати «запанілу старшину».
У такій ситуації ще вранці 18 червня, передчуваючи недобре, ніжинський полковник Золотаренко, який лишався Сомковим союзником, з дозволу Великогагіна перевіз свою матір, дружину та дітей до Ніжинського замку, який знаходився під контролем царського воєводи Михайла Дмитрієва. Сомко по дорозі до царського намету побачив, як його козаки переходять до табору опонента. Він кинувся втікати, щоб не потрапити до рук перебіжчиків. І разом з вірною йому старшиною, за свідченнями Патріка Гордона, змушений був шукати порятунку в стані московітів. Звідси Сомка та близько 150 його прибічників під сильною охороною кінноти й піхоти відпровадили до Ніжинського замку[261].