Приблизно в такому ж ключі описує цю подію Літопис Самовидця[262]. Так само Великогагін у своїй доповіді, відправленій у Москву, наголошував на тому, що 18 червня наказний гетьман Сомко разом із полковниками — ніжинським Василем Золотаренком, чернігівським Оникієм Силичем, переяславським Афанасієм Щуровським, прилуцьким Дмитром Чернявським і київським Семеном Третяком — добровільно прибули до нього в табір і попросили їх оборонити від черні[263].
Здавалось би, свідчення трьох джерел, які створювалися незадовго після описуваних подій, відносно адекватно зображують подію. Однак треба враховувати, що ці джерела представляють приблизно одну позицію, власне позицію московської влади та її прихильників. Щоправда, Літопис Самовидця в цьому плані має певні нюанси. Але коли допустити, що його ймовірний автор (про це буде йти мова далі) перейшов із табору Сомка й опинився під час Ніжинської чорної ради в стані Брюховецького, то таке трактування подій цілком зрозуміле.
Однак існують літописні твори, в яких говориться саме про арешт Сомка і його прихильників. Зокрема, про це йдеться у відомому Літописі Григорія Грабянки. У ньому розповідається, що після кривавої бійки на Чорній раді 17 червня наказний гетьман висловив своє роздратування ситуацією Великогагіну й пригрозив поскаржитись самому цареві. Царський же посланець, образившись, наказав Сомку, Золотаренку зі своїми соратниками з’явитися до нього. І тоді в них забрали коней, зброю і навіть одяг. А самих їх взято під варту[264]. Тобто з цього повідомлення випливало, ніби Сомка і його соратників московіти підступно арештували.
Однак щодо наведеного свідчення можуть існувати певні сумніви. Адже цей твір писався людиною, яка не була свідком Ніжинської чорної ради. Зазначений Літопис творився на початку XVIII ст. Однак можемо припустити, що автор цього твору міг скористатися невідомим нам джерелом, який походив із табору прихильників Сомка, де по-іншому бачили цю подію. Зрештою, взяття «під охорону» сомківців справді нагадувало арешт. Вони опинилися в ув’язненні, а потім їхні лідери були страчені.
Так само про ув’язнення Сомка і його прихильників писалося у «Короткому описі Малоросії»[265]. Поширеною є думка, ніби він з’явився у 30-х рр. XVIII ст.[266]. Це компілятивний твір. І його автор міг використовувати Літопис Грабянки. Поява творів такого типу свідчила, що серед українських літописців, які репрезентували позиції консерваторів, були автори, котрі, осуджуючи Брюховецького, відверто симпатизували Сомку. Саме вони говорили про арешт цього діяча та його соратників московітами.
Загалом наведені свідчення Гордона, Великогагіна й Самовидця щодо добровільної здачі Сомка і його прихильників московітам видаються дещо дивними. Невже наказний гетьман та вірні йому полковники, біля яких залишалася певна частина козаків (щонайменше 150 чоловік), не могли врятуватися втечею? І невже вони були такі наївні, аби здаватися на милість московітів, котрі (і це вони бачили!) неприхильно ставилися до них.
Дозволимо висловити з цього приводу свою версію. Ймовірно, московіти й Брюховецький зорганізували й провели блискучу спецоперацію щодо нейтралізації Сомка. Спочатку (про це вже йшлося) їм вдалося загітувати частину козаків, які були прибічниками наказного гетьмана, й навіть зорганізувати проти нього бунт. Певно, цей бунт спеціально підігрівався прихильниками Брюховецького. Була створена така ситуація, що Сомку і його прибічникам нічого не залишалося, як просити допомоги в московітів. А останні цим скористалися. Арештували їх, забравши в них коней, зброю, майно.
Та як би не розвивалися події, було зрозуміло: Сомка з його соратниками зуміли нейтралізувати. Тепер уже Брюховецький ставав єдиним претендентом на гетьманство. Залишилося лише формально затвердити його обрання.
Утім, запорозький гетьман не поспішав явитися до царського намету, де його мали би проголосити гетьманом повноправним. Великогагін навіть надіслав до нього чергового свого посланця. Брюховецький пояснював затримку тим, що йому потрібно було впорядкувати свої ряди, адже до нього прибуло чимало нових козаків із табору Сомка.
На поле, де відбувалася рада, цей претендент на гетьманство прибув зі своєю кіннотою та піхотою. Всі вони, як і вимагав Великогагін, були без зброї. Царський посланець та єпископ Мефодій зі свитою, перебуваючи під охороною, вийшли на середину кола. Туди ж вступив Брюховецький у супроводі вірних йому старшин — полковників, сотників, отаманів й осавулів, де його вже офіційно проголосили гетьманом.