Отже, становище Брюховецького було непевне. Судячи з наведених свідчень, поставлені ним із запорожців полковники не мали авторитету — козаки їх не слухалися. Тому великі центри Гетьманату (Ніжин, Переяслав, Київ) він не міг контролювати. Під його владою знаходилися Гадяч, Полтава та інші території, що прилягали до кордону з Московською державою.
Також Брюховецький не був певен у лояльності до нього козацького війська, яке він мав під своїм керівництвом. У відповідний момент воно могло відійти від нього. Такі речі уже траплялися в історії Гетьманщини. Звісно, Брюховецький пам’ятав Ніжинську чорну раду, коли чимало козаків відступилися від наказного гетьмана Сомка. То чому вони зараз, коли зросла польська загроза, не могли зробити те саме з Брюховецьким? Через те гетьман, аби цього не сталося, вирішив розпустити основну частину козацького війська, а самому з вірними йому козаками засісти в замках і чекати московських військ.
Таку тактику можна вважати виправданою. Вона дала непоганий результат — польські війська застряли на теренах Лівобережної України, здійснюючи облогу низки великих міст. І все ж ця тактика похитнула авторитет гетьмана в очах московської влади. Її представники бачили, що з Брюховецьким немає чого церемонитися. Адже він погано володіє ситуацією. Тому йому можна сміливо виставляти вимоги щодо обмеження автономії козацької держави.
Водночас описувана тактика Брюховецького засвідчила, що справді на Лівобережжі козаки не збиралися чинити польським військам великого опору. Більше того — серед них могло знайтися багато таких, які б перейшли на бік поляків.
Окрім того, міщани Лівобережної України відверто заявляли, що не проти піддатися польському королю. Самого ж Брюховецького охопила паніка — він ладний був навіть перевести своє майно, скарби на російську сторону[285].
Щоправда, в цій ситуації радикал Брюховецький лишався вірний собі, захотівши зіграти на соціальних протиріччях у стані правобережних козаків, які підтримували польське військо. З цією метою із Гадяча 31 жовтня 1663 р. він видав універсал до «всієї старшини і черні, братії нашої милої, лицарського і посполитого люду, що живе у містах і селах по той бік Дніпра», закликавши їх «як єдиновірну і єдиноутробну братію... вигодувану правовірними персами тієї ж святої Східної Церкви, матері нашої, від Бога побажавши братського з’єднання...». Хоча універсал ніби адресувався й старшині, проте основна увага приділялася черні, тобто простим козакам, закликаючи їх не виконувати наказів командирів. Брюховецький писав: «Бачимо ми те добре і ясно чуємо, що ви братія наша мила, чернь, на нас своїх рук піднімати не хочете, і не прагнете невинну братерську кров пити, але що до цієї внутрішньої війни вас примушують ваші кровопивці старші, які замисливши вольності козацькі знищити заради свого панства і шляхетства, короля ляхів і поганців татар затягнули, щоб Україну лядською і татарською шаблею викоренити, і як по цей, так і по той бік Дніпра, російську землю спустошити, і замість хвали Божої в церквах Божих, устами правовірних християн проголошеної, спустошені простори для диких тварин та рикаючих звірів залишити...» Справді, чим не революційна прокламація, варта пера більшовицьких пропагандистів?! Відповідно, Брюховецький закликав козаків Правобережжя відступитись і «від поганців, і від ляхів, які були б раді, щоб жодного на світі русина і козака не було» та спільно з ним, «озброївшись Богом і його святою правдою, при військах від православного спадкового російського монарха, від його царської пресвітлої величності, пана нашого милостивого, нам на допомогу відправленим...» виступати[286].
Як бачимо, в цьому універсалі маємо низку «потрібних» ідеологем. Це і гноблення козацькою старшиною, яка служить полякам, простих козаків. І намагання поляків знищити як козаків, так і загалом русинів. І заклик захистити свою православну віру, яка водночас є й вірою московського монарха. Звідси православно-політичне москвофільство Брюховецького.
При цьому лівобережний гетьман ніби й не помічав тих суперечностей, які є в його універсалі. Так, хвалячи царя та його військо, він позитивно згадував про калмиків, які воювали на боці московітів. Але ж ті до православних не належали, а традиційно дотримувалися буддійських вірувань, тобто, з точки зору православних, були ще більш невірними, аніж католики-християни. Цікаво також, що універсал був написаний... польською мовою. Тобто заявляючи про ворожість поляків, Брюховецький був не проти використати їхню «ворожу мову». Щоправда, він датував цей документ не григоріанським, як це було в католиків, а юліанським календарем, яким тоді продовжувала користуватися православна церква. Це була ознака православності лівобережного гетьмана.