— Але ж ви самі переконані, що Салачовій загрожує небезпека і що хтось від неї чогось хоче, а вона відчайдушно опирається,
— Свята правда, заковика лише в тому, що Салачова вважає це своєю особистою справою і не збирається кликати нас на поміч. Отже, спробуємо розплутати все без неї. Завдяки щасливому, випадкові в наших руках опинилася річ, навколо якої все крутиться, — оці аркуші. Салачова мчить до Праги (сподіваючись, певно, що забула їх там), однак вона й гадки не має, хто ними заволодів. Мусила припустити, що це Барбаросса. Але той ось-ось дасть їй зрозуміти, що не він щасливий володар. Невдовзі ситуація зміниться, і то так, що Ліда хоч-не-хоч гукне нас на допомогу. Отож нам не лишається нічого іншого, як чекати. І, здається, недовго. Але перед цим ми повинні з'ясувати, з ким Ліда останнім часом зустрічалася, крім тих, кого я вже знаю і хто аж ніяк не може бути замішаний у цій справі.
— Тут ще є дещо, — буркнув Зденек. — Артеміда.
— Що з нею? — жваво спитав Клубічко. — Зустрічаєшся з нею тайкома від жінки?
— В парку Жегушицького замку є чи принаймні була статуя богині Артеміди. Тут же, навколо озерця, де ота плакуча верба, що на акварелі, стояло ще з півдесятка інших пісковикових статуй, обгризених зубами часу.
— Такі мотиви любив Шеллі,— зазначив Клубічко.
— Будь ласка, дайте вже спокій грецькій літературі,— спалахнув Трампус.
— Даю, даю, тільки Шеллі був англієць і жив не в Греції, як його колега Байрон, а в Італії, де й помер. Утопився. Сталося це в Генуезькій затоці. Ірландець Джойс, між іншим, твердить, що смерть утопленика найлегша.
Трампус сердито подивився на свого колегу:
— Усі ті статуї витесав Брокофф. Я не знаюся на міфології, але моя дружина казала, що це зображення Артеміди.
— Цё вельми цікаво, — вигукнув Клубічко. — Але скільки тих богинь у старих замках!
— Однак тільки про цю ми можемо сказати, що її знала Салачова. Як мені відомо, вона саме в Жегушицях зустрілася на тройцю зі своїм колишнім чоловіком. Отже, бачила ту Артеміду.
Клубічко замислився.
— Ти, мабуть, не знаєш, — мовив він за хвилю, — що Салач студіював античну літературу. Напевно, не знаєш і того, що в Жегушицях він дав Ліді якийсь переклад зі старогрецької літератури. Ліда була від тих віршів у захваті і читала їх мені. Однак я при читанні віршів буваю неуважний і, крім того, тоді думав про одну складну справу, — тож слухав її краєчком вуха. Але тепер мені здається, що там ішлося про Артеміду. — За мить додав: — Ану гляну, як тут… — І раптом радісно вигукнув: — Здеиеку, це, мабуть, справді гарна думка… така гарна, що я мусив би тобі в нагороду доручити важкий випадок.
— Ловлю вас на слові,— одказав Трампус. — Доручіть мені цей випадок.
— Це виключено, — жваво вигукнув Клубічко, — за нього я повинен узятися сам: Ліда — моя приятелька.
— Саме через те ви можете припуститися помилок; лікар теж ніколи не оперує своїх рідних.
Клубічко, хвилю поміркувавши, мовив:
— Хай буде по-твоєму, доручаю це тобі.
— Тільки чесно, — застеріг його Трампус. — Щоб не вийшло так: обіцянка — цяцянка, я начебто розплутуватиму справу, а сам весь час думатиму, що ви крадькома позираєте…
Клубічко засміявся:
— Ти читаєш мої думки! Я саме про це думав. Довіряю тобі це на три дні.
— Чому саме на три дні? — докірливо спитав Трампус.
Клубічко стенув плечима:
— Бо цього, мабуть, вистачить. І ще одне: моє зобов'язання втратить чинність, якщо Ліда сама покличе мене на допомогу.
Трампус здвигнув плечима:
— Згода. З того, як було досі, видно, що вона нікого не кликатиме.
— А тепер вернімося до машини, — сказав Клубічко. — Коли ти поїдеш у Жегушиці, Ліду має стерегти замість тебе хтось інший.
— Чого б я туди поїхав? На це ще є час.
— Коли так, — зауважив Клубічко байдуже, — то, може, ти поступишся Жегушицями мені?
— Ну от, — кисло мовив Трампус. — Чому ви не хочете віддати мені все? Знаєте, ви інколи поводитесь, як справжній скнара.
— Ну що ти, парубче, якщо хтось із нас і скнара, то це ти. Бо все хочеш загребти собі, а своєму старенькому шефові й приятелям не лишити навіть обгризеної кістки. Що, коли ця Артеміда справді в Жегушицях? А ти в цей час шукаєш Ліду в Празі? Вибирай: або Артеміда, або Ліда!
— Я вибираю Ліду, — відказав Трампус, подумавши. — По-моєму, Барбароссу схопить той, хто шукатиме Салачову.
— Маєш рацію, — погодився Клубічко. — А ось і наше авто.
— Сподіваюся, ви мені його позичите?
— Невже ти хочеш мене покинути?
— Атож. Я хочу поїхати до Тішнова.
— Гм. А може, ти спершу впевнишся, чи вона ще є там? Ладен закластися, Салачова поїхала, щойно трохи оклигала. І потім, диви, спадає туман. Ой, ці вересневі ночі!..