— Мені цікаво знати, чи вибачиться він і цього разу, — буркнув Трампус.
10
Трампус не був певен, чи не ждуть тут на нього нові загадки; а можливо, серед цих розкиданих паперів він знайде те, що проллє світло на заплутану історію. Пішов у сад, однак ніяких слідів не помітив. Як пощастило злодієві добутися до кабінету? Певне, по дощечках. Присвічував собі ліхтариком, який потім забув. Знайшовши на гачку ключа, одчинив стіл, але саме тоді, мабуть, зачув у садку кроки детектива, і нерви не витримали. Можливо, хотів понишпорити і в спальні, але на те йому забракло часу. Трампус зателефонував у районне відділення КНБ, чи не помітили сьогодні вночі між третьою й п'ятою чогось підозрілого біля вілли артистки. Чому саме між третьою і п'ятою годиною? А тому, що Салачова повернулася до Праги близько другої. Доти Барбаросса мав якусь надію, що зустріне її, та в цьому йому перешкодив тішновський конвой, про який завбачливо подбав Клубічко. Барбаросса намагався захопити Салачову, аби дізнатися про те, що вона зіпсувала, загубивши сумку. Відтак він мусив спробувати знайти це у віллі на Вінічних горах. Очевидно, здогадувався: те, що Салачова везла до Брно, лише копія, а оригінал у віллі. Проте вдертися вдруге побоявся, переконавшись, що віллу стережуть.
Трампус повернув до кабінету і почав нишпорити серед розкиданих паперів. Але це не мало сенсу, бо якби в них щось було, злодій забрав би. Він порпався нехотя, не уявляючи собі, що шукає в безлічі виписок. В ту хвилину, коли він перегортав сторінки з цитатами Дідро, Лессінга й Станіславського, до кімнати влетіла засапана Трекова н вигукнула:
— В саду перекинуто статую!
— Яку статую?
— Не знаю… статую… Зобража якусь жінку в тому сороміцькому короткому вбранні, яке зараз, на щастя, перестають носити. Над лобом у неї — місячний серп. Вона тут, либонь, стільки ж, як і я. А тепер лежить у траві. Я не була в тому місці від учора, і садівник теж не був, бо в нього запалення легенів. Я туди прийшла зовсім випадково, аж бачу — богиня лежить носом у траві.
— Богиня? Звідки ви знаєте, що це богиня?.
— Мадам казала.
— Ану ходімо.
Промені сонця, прорізавши ранковий туман, визолотили тремтливе листя дерев. Перекинуту статую видно було, ще здалеку. Вона лежала біля дерева, яке ніби відчувало свою смертну годину, бо листя його тремтіло.
Кост і Трампус підійшли мовчки до статуї. Один — незворушний, другий — схвильований дужче, ніж сам собі в тому признавався. Трампусові здалося, що він упізнає її. Це коротке опереткове вбрання, лук, грецька зачіска, місячний серп над чолом! Нахилився й помалу перевернув статую.
— Це вона, — сказав.
— Хто? — спитав засапаний Кост.
— Артеміда…
— Гм… — буркнув детектив.
Трампус уважно обдивився статую. Ця сестра Аполлона, яку пізніше поступово нарекли богинею Місяця, полювання, вроди, світла, природи, звірів і людей, охоронницею дівочої цноти і яку римляни ототожнювали з Діаною, була, мов дві краплі води, схожа на ту, котру Трампус бачив у Жегушицькому парку, тільки хіба що жегушицька була з пісковику. Не була порожниста. Відтак Трампус зазирнув у круглу ямку під статуєю. Не схоже, щоб там щось ховали. Кост щось сказав Трампусові, але той не чув.
«Це зробив Барбаросса! — думав він. — Як звучав вірш, що його декламував Клубічко з уявної ролі? Бог його знає, але Артеміда в ньому згадувалась. І тут теж була Артеміда… За якихось сто двадцять кроків од кабінету Салачової…»
— Чи знав Клубічко про цю другу Артеміду? — мовив уголос.
Трекова не вагаючись потвердила:
— Навіть напевно, бо він знає геть усе чисто. Послухайте, пане Трампус, якось я довго не могла знайти гольника. Я страшно переживала, а ваш шеф каже: «А загляньте-но до холодильника». — «До холодильника? — здивувалась я. — Ви жартуєте!» Алє послухалась— і справді знайшла свій гольник у холодильнику біля слоїка з полуничним варенням, йду до пана Клубічка й дорікаю йому, що він збиткується наді мною. «Ви його мені туди сховали», — кажу. Присягається, що ні. «Тоді звідки ви могли знати, що він там?» — «Бачив, — відповідає,— як мадам грається з гольником. Потім сказала, що їй хочеться полуничного варення, й пішла по нього. Вернулася з блюдцем варення, але без гольника. При її неуважності неважко здогадатися, що вона поклала його до холодильника».