Соумар розгублено дивився на Пулпана й нарешті промовив:
— Видно, ви таки справді певні, що шинка була отруєна. А чи не здається вам, що це вже занадто? Коли б ви сказали, що шинка була несвіжа…
— Пане професор, я спершу так і подумав. Куховарка теж сказала: «Привезли нам несвіжу шинку». Але потім ми з'ясували дещо підозріле.
— Що саме?
— А те, що нова офіціантка, котра вам її принесла, зникла. Це помітила куховарка. З першої хвилини її не злюбила, як це буває між жінками… «Жаль, — каже, — що тієї шинки не з'їла ота коза». — «Яка коза?» — «А нова офіціантка». А тоді: «Де, власне, вона? Огинається з першого ж дня! Мабуть, з кимось кокетує в палатах». А потім з'ясувалося: нова офіціантка, заледве повернулася з тацею од вас, пішла до роздягальні, забрала свою одіж, продефілювала, всміхаючись, повз швейцара і лишила нам отруєну Вєрку. Без сумніву, це справа рук тієї дівиці, яку взяли за вашою рекомендацією.
Соумар вирячив на нього очі:
— Ви казна-що кажете, Пулпане! Вперше чую! Я давав рекомендацію новій офіціантці? Хоч я досить неуважний, але це пам'ятав би. Зрештою, вона така красуня… я згадав би, якби вона приходила до мене по рекомендацію.
— І все ж таки рекомендацію їй дали ви! — переможно вигукнув Пулпан. — Вона залишила її в канцелярії, ось гляньте. — Він поклав перед Соумаром стислу рекомендацію для пані Алени Зікової, котра клопочеться про місце офіціантки в санаторії «Полегкість». Рекомендацію видрукувано на бланку лікарні, внизу підпис професора Соумара. Соумар утупився в неї, геть ошелешений.
— Здається, — зауважив Трампус, — що зрештою і ви почнете схвалювати нашу обачність. Ця вродлива золотокоса офіціантка, котра принесла вам другий сніданок, належить до банди Барбаросси.
— Якого Барбаросси, вибачте? — здивовано спитав Соумар.
— Даруйте, язик заплівся, Я хотів сказати, що чоловік, котрий заварив цю кашу, пам'ятав геть про все. Він послав сюди свою помічницю, оту молоду вродливу жінку, і підробив ваш підпис. Певно, вона мала завдання отруїти вас. Пан асистент сказав, що до ранку Верка оклигає. Якби це сталося з вами, а не з нею, та особа змогла б потрапити до пані Салачової.
— Ой боженьку! — простогнала Трекова. — Ви повинні мене пустити до мадам, вони дістануться до неї тільки через мій труп!
— Як узяли на роботу цю офіціантку? — спитав Трампус.
— Звідки ж я знаю? — відказав Соумар. — Я побачив її вперше, коли вона принесла мені другий сніданок. Ви були присутні на її прем'єрі. Перший сніданок мені приносила сердешна Верка,
— Її взяли на роботу сьогодні перед восьмою, — сказав Пулпан.
— Хтось міг знати, що вам потрібна офіціантка? — спитав Трампус.
Соумар притакнув:
— Про це знали багато. На дверях лікарні завжди висить оголошення, що нам потрібні люди. Весь час бракує людей. Жінка могла й не показувати фальшивої рекомендації — таку гарну прийняли б і без неї.
— Хто її приймав?
— По суті, ніхто: прийшла до канцелярії з рекомендацією, подумали, що все вже вирішено. Оскільки вона зголосилась одразу стати до праці, то її залюбки послали на кухню. Формальності виконали б пізніше, у вільніший час. Куховарка, коли та особа сказала, що її послали з канцелярії, вирішила, звісно, що її вже зарахували. Що, зрештою, так і було.
— Бачу, вони все добре продумали, — зауважив Трампус. — І їм пощастило над усяке сподівання. А я, дурень, — обурено напався на Соумара, — я гадав, що пані Салачова тут у цілковитій безпеці. Нарешті скажіть мені, будь ласка, невже до бланків санаторію так легко доступитися?
— На жаль, легко, — потвердив Пулпан. — Пан професор не терпить, коли приймальню замикають.
— Пулпан каже правду, — мовив Соумар. — Я ніколи нічого не замикаю. Замикати — це, по-моєму, означає виявляти недовіру до людей.
— Будь ласка, — дорікнув Пулпан, — ось вам наслідок. До приймальні може, прийти будь-хто, і навіть тут, як бачите, на столі пана професора лежить ціла купа бланків.
— Цього, на жаль, я не можу заперечити, — визнав розгублений Соумар. — Я чинив нерозумно, і, мабуть, доведеться від сьогодні замикати. Але страшно незручно, коли в людини повна кишеня ключів.
— З цього всього випливає,— сказав Трампус, — що ми стоїмо перед складною операцією. Приміром, Барбаросса…
— Чого це ви без кінця: Барбаросса та Барбаросса? — буркнув Соумар.