— Хай криміналка спитає в Брно, чи вже вернулася пані «Шашкова. Чи Вашкова. І хай опишуть її.— Потім знову звернувся до Соумара: — Ще запитання: що ви думаєте про стосунки Салачової і Тихого?
— Нічого, — відказав Соумар, — нічого такого, що ви, певно, маєте на думці. Тобто, якщо я не помиляюсь, ви думаєте, чи не було чогось еротичного між Лідою і тим красенем? Можу відповісти майже категорично: не було.
— Чому ви так думаєте?
— Бо добре вивчив її і знаю: вичепурених і пустих красенів вона не тільки не любить, а й ненавидить. Відчуває до них щиру, мабуть, інстинктивну огиду; втім, у жінок у цій сфері все інстинктивне. Ліда могла б захопитися чоловіком, але її обранець мав би бути іншим. Я б сказав — самостійним. Вона не з тих, що втрачають розум. Не знаю, чи було це в неї завжди, але коли ми заприятелювали, Ліда вже була мудра. Що ви знаєте про жінок? Мабуть, трохи менше, ніж я. Так от, є справжні жінки, котрі, на противагу тим, що прагнуть скороминущих утіх, вбачають у чоловікові друга, а то й оборонця. Кілька жагучих хвилин для них не важать стільки, як свідомість, що знайшла чоловіка, котрий її розуміє, кохає. Крім того, той, ким Ліда захопиться, повинен їй чимось імпонувати. Жінок ніколи не зрозумієте, коли не скажете собі, що це — майбутні матері.
— Ви, безперечно, маєте рацію, але, здається, є жінки, котрі прагнуть знайти собі молодших чоловіків і, певно, в такий спосіб переконати себе, що вони ще молоді.
Соумар похитав головою:
— Таких жінок небагато, і зустрічаються вони в основному серед гультяйок. У жінки, що працює, творить — а Ліда саме така, — зовсім інші турботи. Якби ви її знали, то вірили б, що властиве їй почуття смаку цілком гарантує її від дурниці, про яку ви кажете. Вона не могла захопитися пустим красенем Тихим, бо бачила з першого погляду, що це не людина.
— Послухайте, професоре: мізкуючи над цією історією, я дедалі більше переконуюсь, що суттю й центром усього тут є чоловік, до котрого Салачова має велике почуття. Я навіть не уявляю, щоб таку сильну особистість могло вивести з рівноваги щось інше, крім великого почуття. Можу заприсягтися! Я не зрушу з місця, поки не розгадаю цього фокуса, а тоді все піде легше. Я вірю: той чоловік — причина всіх непродуманих і ексцентричних вчинків пані Салачової.
— Щиро шкодую, що не зможу вам у цьому прислужитися, — відказав Соумар. — В усе те, що ви допіру казали, я не вірю. Відколи я знаю Ліду, вона уникала кожного — був це тиран чи ягнятко, — заледве помічала в нього, так би мовити, симптоми емоційної експансії.Трампус здвигнув плечима:
— Жінки вміють це майстерно приховувати.
— Так, але я ніяк не збагну, хто б то міг бути!
— Я гадаю, що це Тихий. І нарешті настав час розповісти вам те, про що ви, мабуть, не здогадуєтесь.
Відтак Трампус стисло розповів, як Салачова летіла до Тихого і зустрічалася з ним на його нелегальній квартирі.
— Нічого собі крутиголовка, — розгублено мовив Соумар. — Дещо справді свідчить на користь вашої версії. В неділю він був у неї, у вівторок, певно, їхав до неї, а в п'ятницю вона летіла до нього. Щиро кажучи, я вам не заздрю. — Він на хвилю замислився. — І все-таки я стою на своєму. Тихий не той чоловік, до котрого Ліда летіла б на крилах кохання. Він не в її стилі.— І раптом, втупився у Трампуса: — Але стривайте, тільки-но моя думка повернулася туди, де ви мене перебили… Та лиха офіціантка з шинкою для старого сердеги Соумара була вона!
— Хто — вона? — розгублено спитав Трампус.
— Ну, ота чарівна пані Шашкова чи Вашкова, Дульцінея з Брно, котра у вівторок в Коліні трохи не розбила моєї машини. Авжеж, це була вона! Розумієте, я востаннє бачив її в сатиновій сукні, з фартушком і з чепчиком, але тепер бачу її такою, як вона вийшла з машини. В малиновому светрі з чудової вовни, і вийшла, негідниця, тільки задля того, щоб показатися перед стражником у всьому сяйві своєї краси, словом, зачарувати його. Так, це була та сама кобра, яка потім прийшла до лікарні, щоб вирядити на той світ бідолаху Соумара. Або принаймні на кілька днів вивести з ладу. Отже, з цього випливає, що на шосе вона не звернула на мене уваги. Та й чом би звертала, що я варт в її очах?
— Ви певні, що то вона? — приголомшено спитав Трампус.
— Коли б ви, як я, працювали в лабораторіях, то знали б, що людина майже ніколи ні в чому насправді не певна. Проте цього разу ладен закластися — це вона. Зрештою зажадайте її фотокартку з Брно, і побачимо.