— Ні, ні! — панічно вигукнув Тихий.
— Хто ж була та жінка, що запросила вас до машини? Як її звати?
— Вона заміжня, — відповів по хвилі Тихий, — як джентльмен, я не можу назвати її ім'я.
— Я схиляюся перед вашою делікатністю, — всміхнувся Клубічко. — То була пані Вєра Шашкова.
Тихий підхопився, але Клубічко попросив його сісти.
— Ми вас бачили з нею в барі «Колумбія», куди ви її, поза сумнівом, викликали по телефону, щоб розказати про мене. Зрозуміло, що відтоді, як ви почали приділяти мені таку увагу, тутешня криміналка, на моє прохання, не спускала з вас ока. Як то кажуть, за позику дяка. Зрештою, це було неважко. Ви пішли до бару, зателефонували й сіли в окремій кімнатці. А мої товариші, щоб ви знали більше, — в сусідній. Пам'ятаєте компанію? Щоб не викликати підозри, вони запросили свою співробітницю й успішно вдавали, ніби розважаються. Десь за чверть години оця вродлива пані,— Клубічко показав на фото, — під'їхала до бару. Я сам бачив її. Радий був би з нею познайомитися, вона справді вельми гарна, але подумав, що це не горить, — невдовзі ще зустрінемося. Поки що задовольнився тим, що розпитав про неї у бармена; ходите ви туди з нею, на превеликий жаль її чоловіка, дуже часто… Пані Шашкова підійшла до вас, і ви хвилин п'ятнадцять схвильовано розмовляли. Так чи ні?
— Так, — погодився Тихий, — вона була там зі мною. А хіба в цьому є щось зле?
— Для її чоловіка напевно, але то його справа, а не моя. Я звелів, щоб оркестр зробив паузу, і мої друзі почули дещо з вашої розмови. Темпераментна пані відразу напустилася на вас, що ви усе зіпсували, давши «їй» можливість поїхати геть, що пані Салачова не сказала вам нічого нового, бо ще у вівторок ви впевнилися, що під Артемідою в Жегушицях нічого не сховано. Відтак випалила: якби, мовляв, з тим старим йолопом можна було хоч поговорити по-доброму! А після благочестивого побажання вибухнула: «В усякому разі, ми мусимо з неї витягнути, де воно насправді. Збирайся, негайно поїдемо до неї…» Хто він, той старий йолоп?
Тихий здвигнув плечима:
— Я про нього знаю, мабуть, стільки ж, скільки і ви.
— Ну я про нього маю деяке уявлення, — відповів Клубічко, — однак сподіваюся, що ви розкажете мені докладніше. — Подивився на Тихого співчутливо й мовив: — Коли б ви знали, як усім цим собі шкодите! Юнак, перед котрим ще все попереду, вплутався до бридкої афери!
— Але ж я відмовився їхати з Вєрою, — сказав Тихий.
— Згоден, — притакнув Клубічко, — оркестр саме грав таке жалісливе тихе танго, і хлопці почули, як ви відповідали пані Шашковій, що це була б марна поїздка, бо пані Салачова обіцяла, як тільки повернеться до Праги, протелеграфувати вам місця з ролі, котру забула в таксі. Далі ви сказали, що не можете їхати з нею, бо побоюєтеся, що за вами стежать. Але, любий друже, вдумайтесь у ці слова й погодьтеся: вони свідчать знову-таки про вашу брехню. Коли ви сперечалися з пані Шашковою, з вашої уваги випало, що й вона чула на власні вуха, що казала пані Салачова.
Тихий вирячив на Клубічка очі, але відповісти не зміг. Той посміхнувся і сказав:
— Висновок із цього випливає один: бідолашна пані Салачова прилітала не тільки до вас — у вашій нелегальній квартирі на неї чекала ще й пані Шашкова.
— Вона прийшла… вона прийшла туди зовсім випадково… — затинаючись, видушив із себе Тихий.
— Випадково, але вельми до речі.— Клубічко поплескав його по плечу й тихо мовив: — Як саме це було? Ви чи хтось інший покликали Салачову до розбомбленої вілли, але чекали на неї обоє; можливо, там вас було більше. Покликали, щоб вирвати з неї якусь таємницю; запросили так, що жінка до смерті перелякалася. Що ви хотіли від неї дізнатися?
— Це було… це було… лише кілька слів… — знов видушив із себе Тихий, — Вона мала сказати нам кілька слів. Але навіщо вони — не знаю.
Клубічко тихо засміявся:
— Та я це знаю й без вас. Для кого — ось що мене цікавить.
Вже здавалося, що Тихий от-от розколеться, але він знову лише стенув плечима. І тільки за хвилю мовив:
— Моє завдання було суворо визначене: я мав дізнатись од неї лиш ті кілька слів. Нічого більше я не знав. Одверто кажучи, мені було щиро жаль пані Салачову.
— Так, — замислено сказав Клубічко. — Це я постараюся запам'ятати, Тихий. Але там був іще хтось, кому її не було жаль аніскілечки.
Тихий здригнувся.
Клубічко помовчав і докінчив!
— І той хтось був «шеф».
— Я не знаю, про кого йдеться, — прошепотів Тихий.