— А хто вона така? — пильно подивилася на Петра Софійка.
— Ну… — затнувся Петрик. — Ви її не знаєте… І уявіть — все говорить мені абсолютно паралельним тоном! І в той же день надходить від неї есемеска: «Можеш на п’ятницю і не розраховувати. Я з тобою гуляти не піду!» Я дзвоню їй на мобільний — не відповідає. Надсилаю есемеску: «Взагалі не підеш чи тільки зі мною?» Без відповіді… Ну що це за людина?!
— Помилка, яку роблять хлопці, коли видзвонюють дівчину: починають настирливо її вмовляти і вперто перебирати інші дні, якщо вона відмовляється зустрічатися, посилаючись на зайнятість, — поважно говорив Андрій, неначе знав щось таке, чого не знали інші. — А тут треба чимось зацікавити дівчину, аби витягти її на зустріч. Слід придумати що-небудь таке, яке б її заінтригувало, щоб вона прийшла не тільки заради тебе, а й заради того, що ти їй наплів!
— Коли хлопець просто не цікавить дівчину, хіба вона прийде? — знизала плечима Леся і припалила сигарету.
— І показувати себе чоловіком треба, — твердо додав Тарас. — Не розкривати своєї беззахисності, умовляючи дівчину зустрітися — вона це відчуває. Може, їй навіть приємно, що ти не можеш нею «заволодіти», так би мовити!
— Багато ти знаєш! — пхикнула Софійка.
— Узагалі, з дівчиною зі свого класу зустрічатися не можна! — додав Андрій. — Така моя думка. Зі школи — ще так-сяк… А з класу — ніколи!
— Не можна так казати: «Ніколи!» — заперечила Марта. — А якщо подобається дівчина саме зі свого класу? Що тоді? Не зустрічатися?
— Так, тут однакових рецептів не існує, — зітхнула Леся.
Таня уважно слухала розмову друзів, але не зронила жодного слова. Вони ж були настільки захоплені історією Марти про новачка Вову, що не звернули уваги на мовчанку Тані. А та поглядала на Вову — красивого хлопця з паралельного класу — відтоді, як він з’явився в їхній школі. Не знати чому Таня вирізнила Володю з-поміж усіх ровесників і старших хлопців. Він здавався їй таким стриманим, серйозним, навіть таємничим… А історія з Галею, про яку з таким захватом розповідала пліткарка Марта, ще більше підігріла зацікавленість Тані. Отже, Вова вже навіть цілувався з дівчатами! Це дражнило, хвилювало, манило Таню до нього і водночас чимось відштовхувало. В якийсь момент вона навіть здивувалася: чому цей хлопець викликав у неї стільки почуттів, емоцій? Дівчина намагалася розібратися в них, але поки що не могла…
Глава 3
Версії подій
Прочісування міліцією лісу і обстеження дна озера не дало жодних результатів. Ні живого, ні мертвого Володю Чайченка не знайшли. Фотографії хлопця на листівках із закликом «Знайти людину!» вже висіли скрізь, де й мали висіти; телефони міліції і батьків, здається, вже знало все місто. Телебачення встигло випустити в ефір глибокодумний сюжет про таємничий світ підліткових стосунків і безпорадність міліції, а кілька газет відгукнулися на страшну подію статтями, в яких одні політичні сили звинувачували інших у безладі й загрозах для міста і людей, що існують саме через ті, супротивні партії та блоки.
Батьки Володі невдовзі майже припинили раз у раз телефонувати Сергію Петровичу із запитаннями про сина… Молодий слідчий несподівано відзначив страшне почуття провини: неначе це він, такий собі пан Зеленський, був причиною зникнення чи навіть загибелі учня школи номер 37. Сергій гнав від себе недоречні думки, але йшлося про юнака, про згорьованих батьків…
Але розслідування мало продовжуватися. Відтак тривали допити і бесіди зі свідками — хлопцями й дівчатами, які одного нещасливого дня поїхали відпочивати на Чорне озеро.
Перед Сергієм Петровичем у кабінеті сидів Тарас — високий чорнявий хлопець, як казали, близький друг зниклого Володі.
— Хто подав ідею піти на озеро? — цікавився слідчий.
— Уже й не пам’ятаю… — силкувався згадати Тарас. — Усі запропонували одночасно. Ми на озері вже бували… Разів зо два. Там класно.
— Що ви пили того разу? — пильно вдивлявся у вічі хлопця Сергій.
— Нічого міцнішого за пиво! — зашарівся Тарас.
— А чому червонієш? — зітхнув міліціонер.
— Я не червонію… — мляво заперечив підліток. — Щоправда, дівчата випили одну пляшку шампанського, рожевого. Вони таке люблять. Одну на всіх! А хлопці — тільки по пляшечці пива…