— Ненавиджу, коли хтось давить на жалість! — заявила Юля.
— Але мене дивує саме запитання: «чи віриш ти в кохання?», — міркувала Леся. — Що значить — вірити? Воно або є, або його немає.
— Я, попри все, — вірю… — замріяно сказала Софійка. — Я любила лише один раз, давно, але це було по-справжньому.
— Класно тобі… — відгукнулася Леся.
— А нині у мене з цим повний гаплик, — зітхнула Марта. — Всіх посилаю подалі, а вони вени ріжуть, тварюки. У мене школа, мені про навчання треба думати, а не про їхні вени. Як вони цього не розуміють?!
— Любов у всіх різна… — зазначила Карина. — А от коли вона без взаємності — то вже триндець, наче «повільна отрута».
— Мені один хлопець на дискотеці сказав: «Різати вени через дівчину? Так вчиняють лише невдахи!» — додала Марта. — Може, мені потрібен такий, як він?
— От і мене люблять самі невдахи… — чомусь похнюпилася Софійка.
— Я вірю в кохання з першого погляду, — трималася свого Карина. — Проте і воно має засновуватися на довірі й розумінні.
— А я вже два роки як зустрічаюсь з хлопцями, — раптом сказала Марта. — І вже все набридло. Нічого цікавого в тому немає. Бути самій набагато краще — свободи більше.
— Це в тебе просто любов така — «швидкорозчинна», — в’їдливо зауважила Юля.
— Знаєш, деякий час я ні до кого жодних почуттів не мала, а так кортіло закохатися! — гаряче говорила Карина. — Потім просто забила на все… Але минув якийсь тиждень, познайомилася з одним хлопцем. Він мені одразу ж сподобався, і я закохалася. І спочатку страждала, переживала — як він до мене ставиться, чому ми нечасто зустрічаємося, як мені бути, а раптом я йому зовсім не подобаюся… Не всім такі переживання потрібні. Без них менше проблем, повір. І настрій не буде змінюватися щомиті. Й усякі депресії, сльози під музику зникнуть…
— Гадаю, не варто самій шукати кохання. Наприклад, улітку минулого року я дуже хотіла, щоб у мене був хлопець, — почала відверто розповідати Леся. — А багато різних хлопців хотіли зі мною познайомитися, навіть на вулиці телефон просили. Я відмовлялася, тому що знала — вони «не мої», і якщо я з ними зв’яжуся, буду жалкувати про такий крок. Потім у мене був дуже добрий друг. І щось у нас уже малювалося, але… Не вийшло, до кінця не склалося. Потім я вирішила загадувати собі кохання — за кожної обставини. Наприклад: «нехай найщасливіше кохання прийде наступного тижня!» І нічого не здійснювалося. А ще потім я почала про це забувати, все думала, як відпочити, відірватися, посміятися… Аж ось я, вважайте, забула про кохання, і тут воно різко з’явилося!
— Ой, а я недавно закохалася — без взаємності! — вирішила зізнатися Софійка. — Він навіть не знає про це, а я ходжу і мучуся.
І заздрю тим, хто не закоханий, правда. Яка мені користь від любові без відповіді?! Самі нерви. А ми ж із ним живемо поруч, щодня бачимося, і від цього мені ще гірше. Жах. Не хотілось би мені, аби хтось опинився на моєму місці. Повірте, дівчата — це жахливо.
— А хто це? — поцікавилася Юля. — Можеш його назвати?
— Ні! — опустила очі Софійка. — Я з усіх сил стримую себе, щоб не закохатися ще дужче. Адже він старший за мене на три роки. Та й не подобаюсь я йому. Ще подумає — якась малявка до нього клеїться. Тим паче, він весь час із друзями ходить, а при них знайомитися так не хочеться. До того ж він неформал, і всі друзі його неформали… Сумніваюсь, що йому сподобається товаришувати з такою, як я.
— А ти будь сміливішою, підійди до нього, — співчутливо мовила Юля.
— Справді, заговори з ним, — порадила Леся. — Спочатку треба стати другом, а там видно буде.
— Якщо є любов, то чому ж тупцяти на місці? — знизала плечима Марта.
— Коли нема кохання, тоді з усіма хлопцями смілива, — зітхала Софія. — І познайомитися, і заговорити — все легко. А як тільки закохаєшся… Оп-па! І де твоя вся сміливість поділася?
— Два чи три роки — різниця у віці невелика, — твердо сказала Марта. — І до того ж, що виходить — уже неформалам не можна зустрічатися, спілкуватися із «цивілами»?!
— Та можна, звичайно, — думала Софійка. — Тільки навряд чи йому буде цікаво зі мною товаришувати. І взагалі, я сумніваюся, що подобаюся йому й цікава йому як дівчина. Ось я про що.