Так було і тоді, ніхто ще не знав, що очікує нас через півгодини, усе ще було спокійно, і цей луганський шибеник-ультрас Аксьон був без каски і броника, вони йому вже в’їлися в печінки, та каска і той важезний броник; я сказав йому: «Зодягни, з цим не жартують», а він, шалапут такий, каску ще зодягнув, а замість броника накинув на себе лише стареньку чорну «розгрузку».[4] Так, згодом виявиться, що бронежилет не врятував би Аксьона, але я тільки хочу сказати, що він був дитиною, як і Хома, так-так, хай вони, друзі-нерозлийвода, не ображаються на мене, але вони були ще дітьми, і я кажу це для того, аби всі зрозуміли, якою несправедливістю буде те, що станеться через півгодини.
А поки що все було як зазвичай.
«Мужики, зробимо, – сказав комбат. – Раптом що – ніхто не буде забутий. Уперед!»
Він був збіса рішучий і незворушний, комбат наш.
І пішли вперед мужики – вісімнадцятирічний Хома з Волині, який був сиротою, мав тільки названу матір, ще вчора він їй подзвонив і сказав: «Мам, я й після війни не вернуся додому, залишуся на Донбасі, бо тут мені буде роботи не менше, ніж зараз, але ти, мам, не хвилюйся, я люблю тебе, мам»; пішов дев’ятнадцятирічний ультрас Аксьон із Луганська, котрий теж недавно став сиротою, бо його зреклися рідні батько-мати за те, що пристав до бандерівців ще на Майдані; повів нашу чоту двадцятирічний Гризло з декалогом націоналіста під броником; пішов трохи старший за них Сіроманець, уже, можна сказати, зовсім дорослий «жонатий» мужик, який «працює» на будівництві у Києві, а йому прийшла вже третя повістка із військкомату, х-га-га; пішов сорокасемирічний Маестро, найдосвідченіший вояка у нашій чоті, який ще до цього побував на трьох війнах, а бач, підкорявся двадцятирічному студентові Гризлу; пішов котячою ходою Єгер, а там ген далі пішов наш стратег Мосе, пішла перша чота першої сотні – Змій, Джигун, Петюня, Молдаван, Босяк, Лисий, Редіс, Кліма, Ліс, пішли Тол, Мокрий, Картман, Рижий, Колізей, Солдат і Ліфтер, пішов Апостол зі своєю правдою і наукою, дриблінгом пішов Футболіст, поруч із ними – чистокровний Кельт і Метро, який упивався боєм, як медом, пішов з найдовшою бородою Буба, атож, це йшли знамениті бородані першої чоти; а подивіться-но, хто вирушав у другій чоті – там був сам Шухевич, ще не генерал, а вже вищий за маршала, потім Мілан, Чечен, Чек, ішов – ви не повірите – Моцарт, а також Русич, Сидор, Лемко, Макс і Муртень, ішов найпорядніший у світі Негідник і – слова з пісні не викинеш – був там вояка з іще химернішим позивним, ніж Негідник, це не хто інший, як наш балакучий донеччанин Лєнін, з такою ж куценькою борідкою, як у того більшовицького негідника, але він був із нашої штурмової чоти, в якій ще йшли Гал, Хімік, Ковбой, Сокира, ішли Бендер, Ярик, Глядач, Руна, ішли Піт, Борода, Муха, Лєший, Бонов, вирушав у цей веселий похід Турист, ішов із власним жеребом у кишені Фортуна, ішов – не летів – Вертоліт, і суворий Табала, і добросердий Кузя, а також Муром, котрий прибився до нас аж із Росії, ішов Хорват, самі знаєте звідки, і безстрашний словак Дрозак, який перед кожним боєм волав на всю горлянку:
«На вoйну, курва, на вoйну!!!»
Та война недавно забрала від нас Березу, забрала Сокола, Світляка, але, присягаюся, я бачив, як вони й зараз ішли поруч з нами, і їхня хода була найстрашніша.
І було любо глянути на чоту Кірта із третьої сотні, де йшли істинні звіробої Вовк, Бобер, Сова, Черв’як, а з ними, як і годиться, поруч був Айболіт; тут також ішли Сніжок, Акела, Боб, Шахта, ішов – ех, якби ви побачили, як красиво йшов у цей танок Танцюрист – часом зигзагом, часом навприсядки, сумішшю бойового гопака і танго смерті, – як відміряли свої пантерячі кроки Чилієць (ні, не з Чилі), Білорус (так, сябро), Серб (ні, не із Сербії, наш), Партизан, Сократ – однокурсник Хоми; а ще ж рушила чота третьої сотні – Демітос, Буйний, Гюрза, Борман, Моджахед, Вуйко, Сиваш, Вевеес, Малежа, Дерзкий, Золотий, Кіт, Олежка; пішли нога в ногу Злий і Палій, пішли, зрозуміло, наші командири Черкас і Троян, пішов зі своєю правдою Апостол, і ніколи ні в кого не було такого надійного прикриття, як у нас, бо це завдання взяли на себе черкаські холодноярці, їх, цих шайб-здоровил, цих чучупаків, упізнавали здалеку – Сіті, Амброс, Бізон (хто ще не бачив бізонів у Холодному Яру, то подивіться), Адвокат, Сліп, Роло, Зоян, Десант, Блондин, кияни Вітальос і Голд, тож нам не треба було озиратися, ми йшли вперед, і сонце по небі теж за нами пішло околяса й пекло, як скажене. Воно сипало жар з високості, але я вже не чув його палу, жар не діставав мене через броник і каску, тільки гупало й гупало в скроні: «Прийдуть з України верби і тополі… верби і тополі… верби і тополі…»