У сотнях багато коней розсідлані, а всі мають попущені попруги. Про кінну атаку нема що й думати. Треба витягнути ворожу піхоту з горбків, бо, як підтягнуть кулемети, впадуть наші коні. Залишився єдиний вихід — піша атака: "Москалі, геть! Слава!"
Атака наша була така бравурна і несподівана для ворогів, вони майже без пострілів скотилися з горбків. Коні врятовані. Ми окопалися на горбах. Усе передпілля покрито втікаючою повстанською піхотою.
Мало кому з ворожої піхоти, що брала участь у наступі, вдалося спастися, добігши до міста. Більшість лягли трупом. Ми здобули 4 важкі кулемети і понад 100 рушниць. Обійшлось без утрат у людях. Місто в наших руках. Повстанці розбіглися.
2 лютого полк отримав наказ залишити Дорошенківський курінь гарнізоном у м. Кобеляки, а самому перейти до Потоків, обсадити їх і сильними патрулями провадити розвідку в напрямі Катеринослава.
Вже в Кобеляках у мене був поганий настрій. Місцевий лікар виявив поворотний тиф. Погоня за повстанцями не пройшла даром. Непритомного, поклали на сани, прикрили махновським кожухом і під опікою ветеринарного фельдшера та моєї "дванадцятки", з якою я прибув до 2-го Запорозького полку, повезли до наших ешелонів у Кременчук, де вже мною заопікувався шпиталь.
Полк перейняв сотник Божко, який від Люботина був моїм заступником. Із Кременчука наші частини відходили під вогнем робітників під проводом Крюкова (Крюків — робітнича околиця Кременчука, де мали вплив більшовики. -Ред.).
По арешті полковника Болбочана за наказом Головного отамана Симона| Петлюри настав час експериментів у Запорозькому корпусі… [Омелян] ВОЛОХ, [Олександр] Данченко та кілька австрійських цуґсфірерів (командирів чот. — Ред.) — всі з виразним наміром розкласти і знищити цю позапартійну частину, якою був Запорозький корпус.
У лютому полк без набоїв прямував на Єлисаветград — Первомайське — Криве Озеро — Бірзулу, куди і прибув 7 березня.
10 березня полк отримав наказ вивантажитись і переїхати в район Квіткового.
На станції Іскрене, яких 3 станції перед Цвітковим, чоловий ешелон з 1-ю і 2-ю сотнею потрапив під обстріл ворожого бронепотяга. При моїх сотнях по двох поворотах тифу був і я, сподіваючись третього. Наказавши сотням вивантажитися, вислав патрулі з підривним матеріалом на тили панцерки. Галопом пішли патрулі, а сотні, розвернувшись у лаву, рушили вперед, обходячи ворога. Невдовзі панцерка почала відходити на Цвіткове.
А Римський-Корсаків? Хворий, від'їхав ешелоном. Полк більше цього кадрового старшини не бачив. Незабаром після арешту полковника Болбочана він разом зі своїми приятелями втік до Денікіна.
Довелося мені, зовсім ще слабому, взяти на себе тягар командування полком. Порозсилав я патрулі, щоб відшукати сусідів та умісцевити (з'ясувати місце розташування. -Ред.) ворога, бо зі штабу корпусу про такі "дрібниці" забули проінформувати. Надвечір уже було відомо, що батальйон ворожої піхоти з панцеркою втримує Цвіткове, а піхота, яка себе називає "Петлюрівською гвардією", — в с. Стецівка, що за 5 км на захід від ст. Іскрене. Командир патруля, який вишукав цю частину, звітував, що в ній не все в порядку — мітингують і не хочуть битися з большевиками… Добра гвардія! Мусів я сам поїхати до Стецівки з наміром домовитися про подальшу спільну дію.
У Стецівці, на майдані біля церкви, — купа солдатні (пару сотень люду) мітингувала. Жодного забезпечення — приходь і бери голими руками. Від старшин, що стояли збоку і в мітингу не брали участі, я довідався, що це 1-й полк піхоти ім. С. Петлюри, сформований із повстанців проти гетьмана. Командиром полку був Шаповал, якого більше цікавили партійні справи, ніж полк. У той час його теж не було — виїхав до Києва, до уряду. Полк цей мав понад 2000 люду, але вже половина розбіглася, а решта вимагає, аби їх відправили до Києва. Прекрасно одягнуті та взуті. Аякже: гвардія! Запровадили мене до заступника командира полку. Кадровий старшина, але якийсь переляканий, і слухати не хотів, щоб я йому підпорядкувався, а прохав наказів від мене. Домовилися, що ще перед світанком він приведе свою піхоту на станцію Іскрене, обсадить її, а моя кіннота виконає рейд на Цвіткове.