27 січня полк помандрував у напрямку Якимівки, куди й прибули надвечір, здолавши понад ЗО кілометрів за 22° морозу та при зустрічному вітрі.
28 січня. Спочинок. Полк перечікує завірюху. О годині 10-й ~ тривога. Селяни повідомили, що до села Янополя прийшла ворожа кіннота силою до 200 шабель. Вислано 4-ту сотню назустріч. Полк — у готовності. Надвечір повернулася сотня, не зустрівши ворога. Чорні лишаються на місці, аби відпочити та перечекати завірюху.
29 січня. Нарешті завірюха припинилась. О 7-й годині полк вирушив. Пройшовши 15 кілометрів, ми затрималися в с. Петрів Острів, що за 3 км від цукроварні Ярошівка. Нарешті дістали вісті про наших. Три дні тому тут брала цукор Київська дивізія. Поповнили ми й запас цукру.
30 січня. Полк рушив по слідах Київської дивізії. Мороз не давав сидіти на конях. Усе обмерзло, але я постановив якнайскоріше приєднатись до своїх. У с. Мокра Калигірка — двогодинний відпочинок і — далі в дорогу. Вночі о годині 11-й перейшли залізницю Цвіткове — Христинівка. Опівночі розташувались у с. Княжа, зробивши перехід у 75 км, і то у тріскучий мороз. Селяни повідомили, що пару днів тому тут проходили червоні, які стверджували, що Українська армія перейшла на їхній бік.
1 лютого. Мороз. Схід увесь червоний. Рушили в дорогу. Пройшовши понад 20 кілометрів, затримались у с. Вільшана ночувати. З цікавістю розглядали козаки це історичне місце. Образи Яреми і красуні Титарівни поставали в пам'яті.
2 лютого — день спочинку. Козаки гуляють на весіллях. Дівчата й парубки увихаються по вулицях. Спів, танці. Вбрання на селянах — винятково староукраїнське.
3 лютого о 6-й годині полк рушив далі. Треба зробити великий перемарш, бо маю відомості від селян, що хорунжий Богаєвський із делегацією біло-Москалів наздогнав отамана [Юрка] Тютюнника. їхали цілий день, роблячи по селах короткі перепочинки. Пізно ввечері затрималися за 3 версти від залізниці Корсунь — Сміла. Коні й люди перемучені. Підкріпившись, рушили далі. Переїхали залізницю і о 2-й годині ночі прибули в село Черепин. Виставивши навколо варту, поснули сном праведників.
На другий день пішли далі. Пройшли села Деренковець та Драбівку. Селяни цих сіл озброєні. Мали досить рушниць, кулеметів, а на площі Драбівки стояли дві гармати. Між собою пов'язані телефоном. Усе це велось під прапором Самостійної України. Полк щиро вітали й запрошували до хат. Радісно було чути й бачити працю національно свідомих людей. Рушили далі і під вечір в с. Кумейки нарешті догнали своїх — 5-й кінний полк Київської дивізії. Похід продовжували далі. На ніч розташувались у с. Плевахи, за 7 км від Дніпра. Зробили понад 60 кілометрів одним маршем.
5 лютого — спочинок. Я вислав фуражирів на Полтавщину, в Золотоніський повіт. Настрій у всіх підвищений, козаки з цікавістю поглядають у бік Полтавщини, бо в полку більшість старшин і козаків Полтавці і два роки як з дому. Ввечері повернулися фуражири, які розповідали легенди про вареники та галушки, котрими їх частували на Полтавщині. Дводенний спочинок у Плевахах. Надворі страшний мороз, якому всі раді, бо він скує Дніпро.
7 лютого полк заночував у с. Лозівок. Другого дня перейшли в Байбузи, де і простояли два дні. В цей час вдалося пов'язатися зі штабом армії, з якого отримано наказ підпорядкуватися отаманові Тютюнникові до з'єднання з рештою війська. Полк Чорних запорожців і Мазепинський кінний полк зводяться у бригаду, яку я мав очолити.
Бій під Смілою
О 7-й годині вечора полки зібралися на майдані в с. Байбузи і вишикувалися в такому порядку: штаб отамана [Юрка] Тютюнника, 5-й Київський кінний полк, Чорний полк із батареєю і Мазепинський полк. Із великого шляху весь загін звернув на малопомітну доріжку чорного лісу (тобто мішаного, темного. — Ред.). 25 кілометрів зробили полки за ніч по неможливому шляху. Коні падали, тачанки перевертались, але ніщо не могло затримати нашого руху. На ранок, перейшовши чорний ліс, загін затримався на короткий спочинок у с. Дубіївка. Цей перехід надовго лишиться в пам'яті, бо гармату, кулемети та обоз — майже на всьому шляху — довелося виносити на руках, бо на кожному кроці були ями, повалені дерева, розвалені містки та річки з тонким льодом, який провалювався під кіньми та людьми.
Мороз лютий, а багато козаків погано одягнені. Найбільше шкода хворих козаків, що їхали за полком на возах.
Після короткого відпочинку в с. Дубіївка рушили далі. В Дубіївці мене викликав отаман Тютюнник, від якого отримав наказ: бригада має зайняти ст. Бобринську і Смілу, обійшовши їх з південного сходу. Перед бригадою маршує 5-й полк на Білозір'я — Сміла. Обхід почали з Білозір'я. По годинному марші ввійшли до містечка, де вже порядкували сотні 5-го полку, командир якого зазначив, що Смілу теж зайняли його кіннотники.