Не маючи підстави не вірити командирові 5-го полку і щоб не робити зайвих 12–15 км на обхід, як того жадав отаман Тютюнник, я вирішив іти найкоротшою дорогою. За версту до Сміли на чолі 2-ї сотні виїхав уперед. На краю міста стояли два типи з рушницями, які на моє запитання, якого вони полку (був певний, що це козаки 5-го полку), відповіли:
— Сапьорноґо батальйона.
Як видно, нас прийняли за своїх, бо на всі питання охоче відповідали. В заставі було 18 кацапчуків, яких 2-га сотня перерубала. Виявилося, що місто захопив сильний відділ червоноармійців. Вертатись, аби виконувати наказ отамана Тютюнника, пізно. Треба було діяти. Я наказав Мазепинцям зайняти ст. Бобринську, а сам на чолі Чорних увірвався у Смілу. Червоні майже не боронились, бо вже під шаблями викрикували:
Что ви дєлаєтє, ми вєдь сваі, камуністи! У відповідь почули:
Якраз ви нам і потрібні! Далі вже свистіли шаблі…
Взявши містечко, Чорні допомогли мазепинцям опанувати станцію, на якій було 11 потягів з майном, майже винятково військовим. Від полонених довідалися, що це інтендантура фронту.
Здобич була настільки велика, що не вистачало возів її брати. Табір числом 80 возів, захоплений у місті, було миттєво відіслано до Білозір'я. Я наказав виганяти селянські підводи, аби вивезти гармати та рушничні набої. Почали прибувати підводи, які спішно вантажили та відправляли в Білозір'я. В цей момент повним ходом увійшов потяг і, не дійшовши пару сотень кроків до станції, затримався та відкрив вогонь із кулеметів.
На станції в той час було 15–20 козаків і один важкий кулемет. Козаки з-за будинків відкрили вогонь, а я з кулемета. За кілька хвилин ворог, збитий влучним вогнем, замовк. Прискакав козак із донесенням, що І — ша сотня хорунжого [Олександра] Богаєвського, яка стояла заставою від Бобринської цукроварні, під натиском ворожої піхоти відходить. Довелося залишити збитий потяг і думати про відступ, а тут наспіли відомості, що відступ від Сміли вже відрізано.
Манівцями, понад залізницею, під вогнем ворожої піхоти, тягнули ми за собою тяжкий кулемет, аби не покинути ворогові. Вийшли на шлях, що вів на Білозір'я. Негайно перейти в контратаку не було з ким, бо під руками знайшлося лише ЗО — 40 козаків, а решта зі здобутим майном — десь під Білозір'ям при наших таборах.
Вислав зв'язкових до табору, аби сотні на рисях прийшли на південний край Сміли та повторним ударом зайняли місто і станцію. Над'їхав отаман Тютюнник, який це заборонив. Минуло кілька днів, і я в наказі по загонові дістав догану за невиконання наказу. Таку ж догану отримав і командир полку, що впровадив мене у блуд. Цей наскок дав полкові гарматні й рушничні набої, багато одягу, близько 60 коней, гідних під верх (верхових коней. -Ред.), та багато різного майна. Всього у Смілі взято близько 250 полонених, серед яких із 20 комісарів, котрих розстріляно в Білозір'ї.
О 9-й вечора перейшли до Степанок, де стали на ніч. Частини Київської дивізії пішли далі, а полк залишився, аби доглядати за Смілою.
11 лютого рушили на Вергуни, де зупинились. Тут наказав вишикувати полонених, яких взяли у Смілі. Українців залишив при полку, а Москалів пустив на чотири вітри, порадивши не попадатися.
Заночували в с. Думанці.
Перехід на Лівобережжя, захоплення Золотоноші
13лютого. Сильний мороз. Полк вирушив довгою колоною через с. Худяки, наближаючись до Дніпра. Козаки вже знали, що полк іде на Полтавщину. Настрій підвищений. Чути регіт, жарти. Полтавці радять подолянам, аби вертались назад, бо на Полтавщині немає мамалиґи, а галушок вони не вміють їсти. Всім цікаво, що там робиться, по той бік Дніпра. Помалу проїхали бокові протоки, і перед полком простяглася широка рівнина за мерзлої ріки, а далі синіло Лівобережжя.
— Дніпро! Дніпро!!! — вирвалось із сотень грудей, а жадібні очі міряли його величну широчінь.
З якоюсь святістю рушили по льоду сотні. Відчуваючи величність хвилини, козаки несподівано заспівали "Ще не вмерла Україна".
Увечері полк став на нічліг у с. Васютинці. Селяни дуже здивовані приходом українських козаків.
— Та хіба в Петлюри ще є військо? — чулося на кожному кроці.
14 лютого полк отримав наказ зі штабу армії зайняти Золотоношу, для чого до полку додавалося дві кінні сотні, одна ім. [Петра] Сагайдачного, а друга — ім. Костя Гордієнка, разом силою до 50 шабель. О 7-й годині ранку полк вирушив у дорогу.