Раїн слухав пояснення Калве, щось поквапливо занотовував. Йому спало на думку, що справа була навіть не в притяганні Юпітера, а просто в тому, Що під час спостережень здалеку вся маса нашої сонячної системи здавалася невідомим астронавтам, які летіли сюди, скупченою в центральному світилі. Зореліт ішов на такій швидкості, що, коли прилади помітили помилку, виправити її, не допустивши катастрофічного викривлення траєкторії, стало можливим тільки тоді, коли двигуни працюватимуть на повну потужність. І двигуни, які, мабуть, уже добре-таки спрацювались за довгий політ, не витримали — відмовили…
— Але куди вони поділись, господарі цього корабля? — спитав Калве. — Чому залишили таку дивовижну споруду? Це ж справжнє чудо науки й техніки!
Раїн задумливо знизав плечима, потім відповів:
— Виходячи з того, що ми бачили, сталася якась аварія, і вони змушені були залишити цей зореліт і перебратися на борт іншого, рятувального корабля. — Раїн помовчав. — Нічого, з часом в усьому розберемося… А поки що все це таке важливе, що нам треба якнайшвидше передати його на Землю. Ми одні не можемо залишатись охоронцями таких неоціненних даних. Вся надія тепер на Азарова…
14
Азаров у цей час був далеко від них. Навантажившись запасними балонами з киснем, він уже встиг обнишпорити багато приміщень Деймоса.
Вони вирушили разом з Коробовим, а потім розійшлися у різні напрямки. Азаров вирішив розпочати пошуки з того відсіку, в якому було знайдено лічильник. Так, можливо, ракета колись і була тут, але ніяких слідів її перебування не лишилося.
Куди вона могла зникнути? Де шукати її? Очевидно, якщо її кудись перетягли — ясна річ, розібраною, — то тягли її не коридором… А навіщо взагалі могли її розібрати? Ну, хоча б для того, щоб вивчати, — цілком можливо.
Виходить, треба було відшукати інший хід з ангара. Розшуки тривали близько години і не принесли успіху доти, поки Азарову не спало на думку спробувати проникнути в один з бокових люків: судячи з подій, що відбувалися у їхньому ангарі, за ними мали перебувати роботи.
Він через силу відкрив один з люків. Конуси автоматів стояли за ним нерухомо, ніби дрімали, чекаючи, коли їх покличуть. Азаров обережно пробрався поміж ними. Хід привів його до широкої труби, що йшла вертикально вгору. В ній були двері. Азаров увійшов, постояв трохи — несподівано підлога під його ногами стрімко подалася вгору.
…Згодом понад дві години блукав він по космічному місту. Він бачив перед собою величезні лабораторії, порожні сховища, в яких колись, мабуть, були щедрі запаси. В одному залі виявився навіть величезний — метрів сто на двісті — басейн, тепер порожній. “Чи не для плавання, бува?” — посміхнувся Азаров.
Він проходив просторими залами, заставленими незрозумілими пристроями, які з однаковим успіхом могли бути призначені і для випробувань машин, і для гімнастики, для тренування бездіяльних м’язів.
Він відшукав і житлові каюти — вони одні займали цілий поверх. Спробував підрахувати загальну кількість населення супутника. Виходило дуже велике число, приблизно в кілька тисяч. Азаров недовірливо похитав головою.
Кисню, одначе, й тут в атмосфері не було. Жити тут зараз було неможливо.
Азаров прискорював ходу. Огляд зацікавив його, хоч ніяких слідів автоматичної ракети не було видно.
Він піднявся на наступний поверх. Відчинив двері. І відсахнувся, побачивши зоряне небо. Спершу йому здалося, що він раптом вийшов на поверхню супутника, та одразу ж зрозумів: у цьому залі одна стіна і стеля були такі прозорі, що, здавалося, їх зовсім не було.
Мабуть, Азаров піднявся вже на найвищу частину кулі, якщо тільки супутник справді був такої форми. А це, безперечно, була обсерваторія, принаймні деякі прилади були схожі на земні рефлектори і радіотелескопи.
Азаров пошкодував, що поряд немає Раїна: астроном позаздрив би вченим, які колись тут працювали… Крім безсумнівних телескопів, тут були й інші прилади — легкі ферми без антен і без дзеркал, і Раїн напевне не пошкодував би часу, щоб з’ясувати, яке відношення мають вони до астрономії.
Азаров присів у крісло перед одним з таких приладів, щоб роздивитися й перепочити. Відпочиваючи, він замислено дивився крізь прозору стіну у чорний простір. І зненацька йому здалося, ніби перед його очима з’являються нові зірки. Так, безсумнівно, ось уже кілька їх виринуло з темряви… йому спав на думку невиразний здогад: мабуть, прилад все-таки теж був телескопом, тільки роль лінз у ньому, як в електронному мікроскопі, виконували потужні магнітні поля. Інструмент, очевидно, вмикався автоматично, як тільки в крісло сідав спостерігач.
Азаров уважно розглядав зоряну картину — неба він не бачив, здавалось, уже тижні… Телескоп виділяв частину небосхилу — схоже на сузір’я Дракона, подумав він, пригадавши заняття з астронавігації. Тільки з чотирьох світил, які були тепер у полі зору телескопа, раніше він знав лише одну зірку чотирнадцятої величини — решта залишалась невидимою і в найпотужніші телескопи Землі. Чи випадково це? Чи просто інструмент скеровано на цю ділянку неба, чи…
Йому пригадались міркування Раїна про те, що появи й швидкого розвитку життя слід чекати на планетах, які обертаються саме навколо енергетично не дуже сильних світил — жовтих карликів, подібних до Сонця. В таких планетних системах набагато менш ймовірні різкі катастрофи — такі, як несподівані стрибки радіації, згубні для життя, що встигло вже пристосуватись до певного режиму.
Але якщо це не випадковість, то чого шукали марсіанські вчені в сузір’ї Дракона? Ні, все-таки випадковість…
Вставши з крісла, він підійшов до одною з рефракторів. Той самий куточок неба відбивався в його дзеркалі. І в той же бік були націлені ажурні параболоїди радіотелескопів.
Ні, це не випадковість, що в якийсь певний час телескопи дивляться на сузір’я Дракона. А якщо не випадковість, то… І ця велика кількість житлових кают… Такій кількості мешканців просто нічого було робити в супутнику, на них не вистачило б роботи… Ні, звичайно, це не може бути простою випадковістю…
Він перейшов у сусідній зал. Це була величезна, на багато гектарів оранжерея, накрита такою ж прозорою банею, за якою зяяла порожнеча. Зал не ділився на відсіки і, мабуть, займав усю верхню частину кулі. Тільки в центрі стелі виднівся круглий непрозорий майданчик, до нього знизу підходила грубезна труба.
Азаров попрямував до неї. Шлях лежав через довгі смуги грунту, на якому в свій час, схоже було, росло те, що правило за харч. Інакше навіщо було розводити тут сади? Тепер лише убога, жовтувата травиця вкривала грунт — можливо, нащадки культурних рослин, що виявилися менш довговічними, ніж машини, й виродились через відсутність догляду та підвищену радіоактивність. Подекуди стояли дивні, низькорослі, викривлені дерева без листя, але з зеленаво-блакитними гілками, що просвічували. Вони жили — пристрої супутника продовжували подавати сюди воду, вуглекислий газ, живильні речовини.
Азаров подумав собі, що в оранжереї повинен бути кисень: тут немає машин, яким могла б загрожувати корозія, а система поділу супутника на відсіки й поверхи з блокуванням усіх переходів дозволяла мати в різних місцях різну атмосферу.
Проте він не став перевіряти свого припущення. Нові думки манили його до круглого майданчика вгорі.
Він підійшов до труби, оглянув її, розшукуючи люк. Люк був і навіть сам відчинився перед ним. І в ту ж мить згасли всі потужні світильники, що висіли невисоко над підлогою, оранжерея наповнилась теплим жовтим світлом…
— Сонце! — несамовито вигукнув Азаров, затуляючи очі від світла. Справді, Деймос на своєму шляху навколо Марса вийшов з тіньового конуса, і далеке, рідне світило залляло оранжерею своїми променями.