…Врешті, краплинка перетворилася на сліпучу цятку й згасла. Якийсь час запалені очі ще бачили в камері згусток темряви на її місці.
Вікна вже синіли, починало світати. Гарді вимкнув непотрібне тепер освітлення. Беватрон, бетонні колони, устаткування, столи, — все виступило з темряви нечіткими безбарвними тінями. У віддаленому кінці лабораторії світилася червона неонова лампочка; вона нагадала Гарді, що високовольтну напругу ще не вимкнуто. “Еге ж, той двічі дзвонив, питав…” І він поволікся до щита.
У залі стало світліше. Гарді бачив на білому півкрузі шкали стрілку кіловольтметра, що слабо здригалася, вилискуючі циліндрики сильнострумних запобіжників, товсті мідні шини. “Ну що ж, — сказав він сам собі, — ви знаєте те, чого ніхто не повинен знати. Чи надовго вас вистачить? Людина слабка… Ви вже пере жили найчудесніше і найстрашніше, що може зустрітися в житті. Навіщо жити далі? Це ж не боляче, це од разу… Ну?..”
Гарді поплював у долоні, щоб кращий був контакт підніс руки до шин і уявив: ривок на приладах — там, на високовольтній підстанції, а тут — його почорніле скоцюрблене тіло, яке висітиме на щиті. Він повільно опустив руки.
Ні, він не злякався — тепер йому нічого боятися. Він повинен жити. Він боротиметься за те, щоб учені не були рабами, щоб справи на світі вже зараз, а не колись, пішли, як треба. Щоб його наука більше не була прокляттям для людства, а творила щастя й добро. Він не продасть це відкриття у нещасливу хвилину за славу, за гроші, навіть за безсмертя. Але він обов’язково повторить його у тому прекрасному майбутньому, яке буде незабаром, буде ще при ньому.
ІЗ ЗВІТУ КОМІСІЇ ПО ВИПРОБУВАННЮ НЕЙТРИДУ Й АНТИРЕЧОВИНИ (АНТИРТУТІ)
“…Ми беремо на себе відповідальність стверджувати, що застосування у взаємодії цих двох речовин — нейтриду й антиртуті — зробить нечуваний переворот у науці, техніці й людських уявленнях.
Тепер відкривається можливість дешевого виробництва нейтриду за допомогою антиртуті в найширших масштабах і для найрізноманітніших цілей. Із нейтриду знову можна відтворювати антиртуть. Ці дві речовини, гармонійно доповнюючи одна одну, безкінечно збільшують могутність людства, дають йому змогу зробити гігантський науково-технічний стрибок уперед.
Очевидно, всі види двигунів: гідро, паро, електро— й газові турбіни, мотори внутрішнього згоряння, громіздкі атомні реактори, тепер можуть бути замінені компактними двигунами з нейтриду, які працюватимуть на антиртуті. Принцип такого двигуна дуже простий: у сопло з нейтриду впорскується мікрокраплинка антиртуті й певна кількість повітря чи води. Сполучення антиречовини з атомами повітря (чи води) нагріє іншу частину звичайної речовини до температури в десятки й сотні тисяч градусів. Витікаючи з величезними швидкостями із сопла, цей газ штовхатиме ракету або обертатиме турбіну.
Тисячі двохсот грамів антиртуті, закладеної просто в тіло нейтрид-турбіни, досить, щоб вона протягом року виробляла стільки електроенергії, скільки виробляє її Волзька ГЕС імені В.І.Леніна.
Зникає, врешті, загроза виснаження енергетичних ресурсів планети, які віднині можна вважати невичерпними.
Величезні можливості ми вбачаємо в нейтрид-конденсаторах малих об’ємів, які дадуть змогу нагромаджувати колосальну електроенергію.
Ізоляція із надтонких нейтрид-плівок дозволить легко одержувати й передавати на великі відстані електричний струм напругою в багато мільйонів вольтів…
Можна назвати ще атомні домни й металургійні печі з нейтриду, могутні й прості верстати для обробітку всіх металів, надміцні штампувальні апарати, бурові верстати, екрани від радіації, прості й дешеві синхроциклотрони…
Концентрат енергії (грам антиртуті при сполученні із звичайною речовиною виділяє стільки ж енергії, скільки й чотири тисячі тонн вугілля) можна доставити в будь-яке місце Землі. Можна звільнити цю енергію одразу або використати малими порціями, поступово, на протязі тривалого часу…
Людина вже майже два десятиріччя володіє космічною енергією атомного ядра. Але тільки тепер ядерна енергія може бути використана скрізь так само легко, як до цього часу використовувався електричний струм. Поєднуючи нейтрид і антиречовину, нейтрид і пальне, що розщеплюється, нейтрид і термоядерне пальне, ми підкоримо собі безмежну енергію, використаємо безмежні можливості її застосування…”
ОСТАННІ СТОРІНКИ ЩОДЕННИКА
“Без дати. Мій “щоденник інженера” поступово вироджується. Все рідше й рідше згадую я про ці зошити, похапцем записую про всі події за чималий проміжок часу і знову ховаю далі. Справа в тому, що він просто непотрібний: я й без записів добре пам’ятаю все, що відбулося за ці три роки. Такі події не потребують щоденників — вони залишаються в пам’яті назавжди.
Ось уже знову весна. З вікна видно Дніпро з сірувато-білими плямами крижин. На вулицях — калюжі й струмки… Три роки тому молодий спеціаліст Микола Самойлов міркував: приїде він сюди, в Дніпровськ, і зробить велике відкриття або зустріне найкращу в світі дівчину, і вона покохає його. Чи, може, й те й інше відразу…
Звичайно, мрії збуваються не так прямолінійно, як. гадалося, а значно складніше й цікавіше. Були відкриття, правда, частка моєї праці в них не така вже й значна. Такі відкриття не робить одна людина.
Ось щодо кохання у тебе, Миколо Миколайовичу, на жаль, не виходить. Очевидно, тому, що дуже вже цікава й кропітка робота випала на твою долю. Ні часу, ні думок не залишалось. А зараз весна, є вільний час, тому й згадуєш, що вже третій десяток кінчається, — ще, чого доброго, запишуть у старі парубки…
Яшко Якін — той уже одружився, до того ж явно з космічного спалаху кохання, а не з розрахунку. Тому що на Оксані, колишній лаборантці Івана Гавриловича, отій, що називала мене “дядю, дістаньте горобчика”, з розрахунку женитися неможливо…
Ох, цей Яшко! Він може кинутись у палаючу лабораторію, може в неперевіреному скафандрі піти на радіоактивні руїни, може висунути сміливі й дотепні думки, що-небудь винайти, але все це в нього тільки для того, щоб довести, що він — центр всесвіту, що світ обертається навколо нього! Не даремно в нас на курсі його дражнили “Я в квадраті”.
Зараз він у нас на заводі робить свої нейтрид-акумулятори з надтонких плівок. І треба тільки поглянути, як ревниво оберігає він свою конструкцію від різних змін, що їх пропонують заводські інженери.
А втім, чого мені чіплятися до нього? Людина робить потрібну справу й робить добре. Зрештою, у кожного свій стиль, свої протиріччя. І не можна вимагати від інших того, чого й сам іще не досяг, до чого тільки прагнеш. Ти часто кажеш собі, що наука вимагає кришталевої чистоти думок і стремлінь, вимагає відмовлення від хорошого за для кращого і від кращого заради чудового; що не можна творити, із заздрістю дивлячись на інших. Ну, а сам ти завжди дотримуєшся цих хороших принципів? Ні. Отож і нічого, як казав Марк Твен, “критикувати інших на тому ґрунті, на якому сам стоїш не перпендикулярно”.
Нейтрид і антиртуть поступово виходять із сфери незвичайного. Антиртуть, звісно, небезпечна, але це вже зрозуміла небезпека і тому не страшна. Усі мезонатори в нас на заводі вичистили від неї. Всього зібрали грамів двісті антиртуті. У склянці це було б на денці, а насправді це енергія Волзької ГЕС за два місяці роботи — мільярд кіловат-годин… Залишки антиртуті на нейтридних стінках мезонаторів, які не змогли вичистити “методом Якіна” (так-так, це вже офіціально названо його ім’ям!), обережно спалили, впустивши в камеру розріджене повітря.
Ось повернуся з відпустки, й почнемо робити спеціальні мезонатори для одержання антиртуті, а потім — спеціальні прилади для добування нейтриду з антиречовини без мезонаторів.
Сліди недавньої катастрофи поступово зникають. Скляний корпус Ядерного інституту демонтований; устаткування, навіть уціліле знищили або пустили на переплавку: неможливо займатися точними ядерними дослідженнями там, де надовго зосталися сліди радіації, неможливо використати прилади.