Серце заколотилося так, наче било на сполох. Марика думала перейти на біг, щоб скоріше припинити катування невіданням і дізнатися, що відбувається. Але, з іншого боку, їй хотілося відтягнути зустріч із чарівниками, наче зволікання могло щось змінити. Прошка, як вірний паж, ні на крок не відстаючи, ішов поруч із дівчинкою.
Міцно стискаючи в руці жезл, Марика в супроводі Прошки підійшла до палацу. Вона знайшла чарівників у Залі Рад. Вони стояли всі разом, пліч-о-пліч. Їхні суворі обличчя не обіцяли нічого доброго. Серед магів не було тільки Зосими.
У цю ніч Зосимі не спалося. У нього з голови не йшов візит Гурія. Він побоювався, що за його спиною плететься змова проти дівчинки. Зосима уже давно не відчував яскравих емоцій, але це маля торкнуло його серце. Дивлячись на неї, він жалкував, що вибрав долю безсмертного і не мав своїх дітей.
Володар доріг віддав би все, щоб розгадати таємний задум Гурія, але проникати в таємниці іншого мага було небезпечно. Магічний захист міг завдати удару. І все-таки варто було спробувати. Зосима взяв у руки магічний кристал і став гратися ним, зігріваючи в долонях. Нашіптуючи слова заклинання, чарівник схилився над кристалом.
Спочатку кришталеву кулю огорнула біла завіса, але потім вона стала розсіюватися. На мить показалося якесь захаращене приміщення. Зосима побачив інших магів, а потім його простромив гострий біль, і він знепритомнів.
Зосима не знав, скільки часу пробув у забутті. Опам'ятавшись, він відчув в обстановці якусь дивину. Щось було не так, як завжди. Зосима оглянув кабінет і переконався, що всі речі стоять на звичних місцях. Його погляд упав на вікно, і він відразу все зрозумів.
Купол Зали Рад був яскраво освітлений. Таке могло статися тільки тоді, коли там хтось перебував. Але навіщо комусь знадобилося проникати до Зали Рад серед ночі? Раптом Зосима усвідомив, що сталося щось жахливе. Не гаючи часу, він вибіг із покоїв.
У цей час Марика стояла в Залі Рад перед поглядом правителів. Грізний вигляд чарівників наводив страх. Марика відчувала себе маленькою й беззахисною. Прошка також не на жарт злякався, але не показав цього. Він навмисне випнув груди й розправив плечі, хоча в душі трусився овечим хвостом.
Дівчинка обвела всіх поглядом і запитала:
— Виходить, це правда? Ви хочете позбутися мене?
Чарівники мовчали. Марика вдивлялася в їхні непроникні обличчя, намагаючись зрозуміти, чому вони змовилися проти неї.
— За що? Що я вам зробила?
І тут магів наче прорвало. Вони заговорили усі разом:
— Ти зруйнувала все!..
— Ти зазіхнула на наше безсмертя!..
— Ти поставила під погрозу існування острова…
— Що ви таке говорите? Нічого подібного я не робила, — сторопіла Марика.
— Ти затіяла зміни, а вони для острова згубні,— посміхнувся багатоликий Ксанф.
— Але чому?! Що поганого у тому, якщо на острів припливуть люди?
— Розумієш, — почав Саватій. — У нас договір із володарем часу. Хронос дав нам безсмертя, але замість того на острові Гроз все повинно довіку залишатися незмінним. Наш світ закритий для людей.
— А як же ми з Прошкою? — запитала Марика.
— Це інше. Ти Обрана, а його привело сюди провидіння, не ми, — пояснив Саватій.
— Але чому ви мені не сказали про це відкрито?
— Відмовившись від вічного життя, ти кинула виклик Хроносу. Тобі не зрозуміти нашого прагнення до безсмертя, — сказав Весигон.
— Ваша правда, — з гіркотою мовила Марика. — Відсутність смерті — це ще не життя. Мені не потрібно таке безсмертя.
— Але чи маєш ти право позбавляти безсмертя інших? Нас воно цілком улаштовує, ти підписуєш нам смертний вирок, — вкрадливо промовив Ксанф.
— Тобі нас не жаль, та й звідки тобі знати, що старі цінують життя дедалі більше за молодих, — підхопив Саватій.
— Та що там казати! Милосердя — для неї порожнє слово. Вона турбується лише про себе, а на нас їй начхати, — зі злістю мовив Проктор.
— Наша загибель буде на твоїй совісті,— підлив масла у вогонь Весигон.
Марика мимоволі відступила. Вона постала перед нелегким вибором. Їй так хотілося жити, але хіба вона зможе бути щаслива, якщо її буде переслідувати спогад про людей, які загинули з її вини?
— Добре. Я згодна, — промовила вона, проковтнувши грудку, що стала у горлі, і простягнула чарівникам ціпок.
Раптом пролунав голосний лемент:
— Стій! Не роби цього!
До Зали Рад стрімко вбіг володар доріг Зосима.
Глава 5
Хронос
У залі зависла така тиша, що, здавалося, навіть повітря стало відчутним. Точно так само перед бурею природа впадає в заціпеніння й бере тимчасовий перепочинок, готуючись вибухнути ураганом.