Троян увійшов до господарки трясовини слідом за Марикою. Йому здалося, що не пройшло й хвилини відтоді, як дівчисько зникло за волохатою завісою, але нора була порожньою. У ній не було ні душі, якщо не рахувати товстої жаби.
— Кхе-кхе! — чи то прокашлялася, чи то проквакала жаба.
Троян придивився до неї уважніше.
— Це ти, чи що, господарка трясовини? — запитав він.
— Кхе, — замість відповіді кашлянула жаба й продовжувала вона по-людському: — Нелегко тобі буде через трясовину йти. Великий вантаж на собі тягнеш.
— Немає в мене ніякого вантажу. Хіба не бачиш? — розвів руками Троян.
— Бачу я більше за інших. Ти глянь, який ти жадібний! Скільки років прожив, а все тобі мало. От і неси тепер їх через болото, допоки не втонеш.
— Ось чому болото називається Трясовиною Прожитих Років! — осяяло Трояна. — Виходить, що старший, то важче нею пройти?
— Дійшло-таки, — хмикнула господарка трясовини. — Болото кожному свою стежку вказує. Молодому нічого не вартує його перетнути, а з віком здолати трясовину дедалі важче. Прожиті роки, наче гирі, на дно тягнуть.
Подорож через болото оберталася для колишнього Верховного Чарівника реальною загрозою. Троян із жахом зрозумів, що потрапив у серйозну халепу. Дівчисько вийде переможницею, навіть пальцем не поворухнувши. Чому вона завжди бере гору? Морок сказав, що її береже любов. Невже любов дійсно має таку велику силу? Трояна охопила паніка, але він швидко опанував себе. Не для того він віддав залишки душі Мороку, щоб злякатися квакання болотної жаби.
— Ну ти, лупата! Досить мене лякати. Якщо знаєш про мій вік, то тобі відомо й те, кому я служу.
Троян схопив жабу за задню лапу й підняв догори. Жаба безпомічно засмикалася вниз головою. Болотні вогні дрібно затремтіли, від чого світло в комірці тривожно запульсувало.
— Пусти, кхе-кхе. Не від мене залежить, кого через болото проводити, а кого в трясовині згубити. Так споконвіку заведено. Моя справа напучення дати, — заголосила господарка трясовини.
Відчувши свою перевагу, Троян самовдоволено посміхнувся. Коли черпаєш сили в Мороку, можна не боятися підступу болотної погані.
— На кожен закон є виняток. От і підкажи мені лазівку, як через болото перейти й не загинути. Говори, лупата! — наказав він і струснув жабу сильніше.
Та схлипнула й квапливо заговорила:
— Тебе може врятувати той, у кого ти вкрав молодість. Якщо він тебе з болота витягне, то частину вантажу на себе візьме.
Троян розімкнув пальці. Жаба хлюпнулася черевом на земляну підлогу. Троян озирнувся в пошуках виходу, але з усіх боків його оточували земляні стіни із врослими в них кореневищами.
— Задумала потішатися наді мною? — крізь зуби сказав він.
— Я тут ні до чого. Двері зачаровані. Перш ніж піти, відповідь дай, що для тебе важливіше: минуле, сьогодення чи майбутнє?
— Звичайно, минуле, — не замислюючись, відповів Троян.
Як він тужив за тими часами, коли йому була підвладна магія! А хто він тепер? Блукач. Сьогодення було хитким і безрадісним, а майбутнє мрячним і непередбачуваним.
— Нехай буде по-твоєму, — квакнула господарка трясовини, — твоїм провідником буде минуле.
І Троян відразу побачив вихід. Він відкинув завісу з мохів, озирнувся на жабу, погрозив їй пальцем і, задкуючи, вийшов назовні.
Під ногами чавкнув бруд. Троян хотів повернутися спиною до виходу, але, на свій жах, зрозумів, що не може й мимоволі продовжує задкувати, як рак. Йому було невтямки, що, вибравши провідником минуле, він міг дивитися тільки назад.
Прошка зайшов до господарки трясовини слідом за Трояном і також здивувався, не знайшовши в комірці ні Марики, ні Трояна. Тільки непосидючі вогники танцювали навколо, від чого по стінах бігали нервові тіні. Прошка не відразу помітив велику жабу на корчі.
— Кхе-кхе! Тебе що сюди занесло! — людською мовою сказала жаба.
Прошка вже звик нічому не дивуватися, і все-таки йому відібрало мову, коли він побачив незвичайну співбесідницю. Жаба докірливо продовжувала:
— Сидів би вдома, горя не знав. Так ні ж! Схотілося магом стати. А тепер сам сьорбай цей компот. От що буває з тими, хто не своєю дорогою йде.
— Знав би де впасти, соломки би підстелив. А тепер куди подітися? Назад дороги немає,— похнюпив голову Прошка.
— Не журися, — заспокоїла його господарка трясовини. — Тобі болото пройти — раз плюнути. Тільки добре запам'ятай: свою справу знай, а в чужу носа не пхни. Не лізь, куди не просять.
— Запам'ятаю, — кивнув Прошка.
— А тепер скажи, що для тебе важливіше: минуле, сьогодення чи майбутнє. Але гарненько подумай.