— Тут і думати нічого. Майбутнє,— випалив Прошка.
— Це чому ж так?
— Минуле пройшло і травою поросло, а в сьогоденні одні неприємності. Заради майбутнього й терплю. От повернуся додому, тоді й почнеться справжнє життя, — мрійливо сказав Прошка.
— Якщо так, майбутнє тобі провідником стане, — сказала напутнє слово господарка трясовини.
Прошка з полегшенням вискочив назовні й наступив у мокротиння. Він хотів подивитися собі під ноги, але ж ні. Як він не силкувався, погляд його був спрямований тільки вперед.
Глава 14
Трясовина Прожитих Років
Навколо стояла непроглядна темрява. Лише далеко попереду мерехтіла малесенька зірочка — це йшла в супроводі вогневушок Марика. За нею на достатній відстані випливав Троян. Прошка образився, що його не почекали. Утім, через болото кожний ішов сам по собі.
Вогневушки жваво стрибали з купини на купину, розганяючи попереду темряву. Правда, Прошка волів би дивитися під ноги. Іти майже наосліп було нелегко: то на купину наступиш, а то провалишся у воду по саму щиколотку, тільки й дивися, загрузнеш. Щоправда, господарка болота напророчила, що він мине трясовину без зусиль, але хіба можна вірити обіцянкам жаби?
Найважче йти було Трояну. Минуле виявилося найгіршим провідником. Той, хто живе, озираючись назад, не бачить, куди йде. Троян продовжував задкувати, не в силах розвернутися. Але це було півбіди. Прожиті роки давалися взнаки. Іти ставало дедалі важче. Трояну здавалося, що до його ніг прив'язані пудові гирі. Він із натугою пересував ноги, з кожним кроком поринаючи дедалі глибше в трясовину. Троян корив себе за те, що не розправився з дівчиськом відразу, а потрапив під її вплив і вирушив у болото. Але зробленого не повернути. Подарунок Мороку виявився марним.
На озброєнні колишнього Верховного Чарівника залишилися лише підступництво й обман, але як вони можуть витягти його з трясовини?
Раптом він почув шерех крил і знайомий сумний лемент. Колись цей звук викликав у нього страх і злість, а зараз змусив серце радісно забитися. Із появою альбатроса у Трояна зажевріла надія на порятунок. Але як змусити заклятого ворога стати союзником? Азар напевно жадає загибелі колишнього наставника, який зіграв із ним злий жарт. Чорний альбатрос кружляв у височині, з радісним лементом спостерігаючи, як вершиться відплата й трясовина неминуче засмоктує його недруга.
І тут Трояна осяяло: якщо він потоне, то душі Азара буде нікуди повернутися. Коли Азар довідається про це, йому доведеться прийти на порятунок.
— Ми з тобою нерозривно пов'язані! Якщо мене засмокче трясовина, то тобі ніколи не повернутися у світ людей! — голосно крикнув Троян.
Йому було невтямки, що Прошка прийняв заклик на свій рахунок. На відміну від Трояна, він ішов через болото без тягаря. Тієї миті, як з'явився альбатрос, Прошка майже наздогнав товариша по нещастю. Хода Трояна здавалася йому якоюсь дивною. Той рухався незграбно, неначе задкував. Спочатку Прошка вирішив, що йому це здається через мерехтіння болотних вогнів, але, підійшовши ближче, він переконався, що з якоїсь невідомої причини Троян задкував. Почувши його окрик, Прошка додав ходи.
— Зараз! Іду!
Тим часом чорний альбатрос чудово розумів, чиєї допомоги просить колишній Верховний Чарівник. Брехливий, підступний Агриппа чекав порятунку від того, хто колись був безмежно відданий йому, а тепер ненавидів його всією душею. Утім, старий маг не помилився. Він завжди вмів маніпулювати людьми. От і зараз він добре розумів, що його колишній учень витягне його з трясовини, тому що в нього не було вибору. Азар повинен був допомогти ворогові або загинути.
Альбатрос спікірував униз, вчепився пазурами в куртку Трояна й спробував витягнути його з болота. Ноша була надто важкою, але чорний альбатрос не здавався. Він бив крильми, знемагаючи від утоми і знову з усіх своїх пташиних сил рвався в небо. Здавалося, його спроби приречені на поразку, але якоїсь миті Троян відчув, як трясовина відпускає його.
«Урятований!» — зрадів він.
Прошка поспішав на порятунок, як міг. Із боку йому здавалося, що на Трояна напали. Чорний альбатрос так люто бив крильми й кричав, що сумнівів не залишалося: він намагається втопити Трояна. Тієї самої миті, коли Троян остаточно зрозумів, що небезпека позаду, Прошка підоспів на порятунок.
— Тримайся! Я тут! — крикнув він і шугнув чорного птаха: — Киш!
Троян розлютився. Хто просив цього ідіота втручатися не в свою справу? Не вистачало ще, щоб він злякав альбатроса.