— Як це хто? Ти що, своїх не пізнаєш? — сторопів Прошка й, помітивши на собі здивовані погляди супутників, запитав: — Чого ви на мене так витріщилися?
— За цю ніч ти значно подорослішав, — сказав Троян, ледве стримуючись, щоб не розсміятися.
Чубатий, кирпатий хлопчисько відразу перетворився на дідугана. І не дивно: адже він взяв на себе роки колишнього Верховного Чарівника.
«Жаль, що не всі», — подумав Троян і нагадав собі, що повинен вдавати співчуття.
Марика кинулася до друга.
— Прошко, милий, що з тобою?
— А що сталося? — дивувався Прошка, передчуваючи недобре.
— У тебе борода, — обережно сказала Марика.
Прошка опустив очі вниз і сторопів. У нього дійсно виросла сива борода до пояса.
— Ой! Це ще що таке? — злякався він, схопився за бороду рукою і з жахом побачив з тильного боку долоні роздуті жили й пігментні плями, які бувають у дуже старих.
— Ти постарів за одну ніч, — смутно сказала Марика.
— Ні! — вигукнув Прошка й схопився на ноги, але від різкого руху в нього вступило в поперек. Він застогнав і мимоволі зігнувся.
Троян не відчував співчуття. Нічого жаліти дурнів. Зрештою, роззява сам цього захотів. Його попереджали, щоб не ліз, куди не просять.
— Як же так? Що ж це? — ледь не плакав Прошка.
Він намагався зрозуміти, чому його спіткала така доля. Можливо, болотні вогні образилися й за нешанобливість зіграли з ним злий жарт?
— Це все кляті гнилушки! Вони наслали на мене закляття! — гірко вигукнув він.
Раптово Троян зрозумів, що з ситуації, яка сталася, можна отримати зиск. Це був непоганий привід посварити Марику з Прошкою й одночасно відвести від себе всі підозри.
— Винні не гнилушки, — сказав він і обернувся до Марики: — Це все через тебе. Якби не ти, ми б не потяглися за болотними вогнями.
— Але я знала, що це знак, — виправдовувалася дівчинка.
— Марика не винна. Вона ж не знала, що так трапиться, — заступився за неї Прошка.
— Знала чи не знала, але від неї одні нещастя. Недарма ящірка біля дороговказного каменя попереджала, що хтось із нас несе лихо, — сказав Троян, змірявши Марику сердитим поглядом.
Марика почувала себе такою винною, неначе дійсно була джерелом всіх лих. І раптом вона згадала про живу воду. От що допоможе зняти із Прошки закляття. Їй було невтямки, що Троян підмінив флягу. Дівчинка почала відстібати флягу з пояса, але від хвилювання руки тремтіли, і їй це ніяк не вдавалося.
Троян захвилювався. Тільки він знав, що вода в посудині несе смерть. Не те, щоб йому було шкода простодушного дурника, але отрута призначалася не для нього.
— Що ти збираєшся робити? — запитав він.
— Це жива вода. Вона допоможе Прошці стати таким, як раніше, — сказала дівчинка, витягла пробку й простягнула флягу Прошці.
— Випий.
Прошка хотів взяти в неї посудину, але тут втрутився Троян:
— Не думаю, що це допоможе повернути молодість. Живу воду варто б приберегти. Мало що трапиться в дорозі.
Прошка зніяковіло опустив руку:
— Твоя правда. Вода ще може знадобитися для крайнього випадку.
— Це і є крайній випадок! — тупнула ногою Марика. — Це моя провина, що з тобою сталося нещастя, і я хочу все виправити. Тримай.
Вона знову простягнула флягу Прошці.
У цей момент у височині почувся шерех крил. Діти задерли голови і побачили чорного альбатроса.
— Знову він. Що йому потрібно? — сердито сказав Прошка.
Раптово альбатрос каменем упав униз. Він із силою вдарив крилом Марику по руці. Дівчинка скрикнула й від несподіванки випустила флягу. Та впала на землю, і вода полилася на траву.
— Ах ти гад! — скрикнув Прошка.
Він хотів схопити альбатроса, але той уже злетів угору.
— Я його пристрелю! Дай мені лук! — заблагав Прошка, але Троян остудив його запал:
— Не треба. Дай йому спокій.
— Він же хотів тебе утопити.
— Це в минулому. Ми вибралися з болота, а це головне. Невже я буду мстити якомусь птахові,— сказав Троян.
— Особисто я не такий шляхетний. Я б його пристрелив, — не вгамовувався Прошка.
Марика не брала участі в перепалці й не вслухувалася в розмову. Її погляд був прикутий до загубленої фляги. Вода майже витекла з неї, і там, куди вона потрапила, трава пожухла, зелені стебла пожовкли й полягли. У вухах у Марики зазвучав голос Дарини: «У руках того, хто несе лихо, жива вода перетвориться на отруту».
По тілу Марики пройшло тремтіння. Виходить, вона несе лихо? Відкриття приголомшило дівчинку. Вона нагнулася, підняла флягу й вилила залишки води.
Прошка був такий злий на альбатроса й зайнятий суперечкою, що нічого не помітив, однак учинок Марики не вкрився від очей Трояна.