Глава 17
Пожежа
Місто спало за високими фортечними стінами. Міські ворота були закриті до ранку. Тут не раділи нічним гостям.
— Замкнулися. Пацюки, — презирливо процідив Гнус.
— Нічого. Можна переночувати тут. Трава густа й м'яка, як перина, — сказала Марика.
Дівчинка смертельно втомилася. Очі злипалися. Давалися взнаки кілька безсонних ночей поспіль. Марика була звична до ночівель під відкритим небом, але Гнус не поділяв її бажання до ранку стирчати під міськими стінами.
— Ну вже ні. Така романтика не для мене, — відмовився він. — То комарі дзижчать, то мураха залізе під сорочку й плазує, та ще й намагається вкусити. Нехай злидарі спочивають на травичці. У них шкіра товста.
— Але ж ворота однаково замкнені,— заперечила Марика.
— Тільки не для мене, — самовдоволено посміхнувся розбійник. — До того ж у мене ще багато справ.
Гнус уже повністю оговтався від перебування в полоні й був напрочуд бадьорий, неначе близькість міста надавала йому сили. Він повів Марику уздовж міської стіни й зупинився біля заростей шипшини. Розкидисті кущі вимахали на людський зріст.
— Лізь за мною, — покликав розбійник. — Тільки обережніше. Тут навкруги шипи. Колються зарази.
Він розсунув гілки й пірнув під шипшину. Марика пішла за ним. Колючі гілки чіплялися за волосся й за одяг. Кущі приховували підкоп під стіною. Лаз був досить широким, щоб через нього міг пролізти дорослий чоловік, а тендітному дівчатку це й зовсім було неважко. Гнус подав Мариці руку, і вона опинилася по той бік фортечних стін.
— Іди тихіше й мовчи, щоб не наразитися на варту, — наказав розбійник. — Далі від міських воріт буде спокійніше.
Він крадькома попрямував вузькою вуличкою, але раптово завмер, повернувся до Марики й приклав палець до губ, даючи знак причаїтися. Із-за спини розбійника дівчинка не бачила, що його насторожило. Вони трохи постояли, а потім Гнус відсунувся й показав Маріці на двох вартових. Охоронці порядку, розлігшись на землі, зручно влаштувалися в ніші між будинками й солодко підхропували.
— Б'юся об заклад, їм сниться, що мене зжер мерзенний павук, — шепнув Гнус.
Він оглянув натягнуті між будинками мотузки для білизни й криво посміхнувся.
— Зараз я зіграю з цими сонями непоганий жарт.
Примірившись, Гнус підстрибнув, схопився за виступ у стіні, підтягся й заліз на балкон. Звідти він легко дотягся до мотузки з вивішеними на ній самотніми штанцями, зірвав її й знову зістрибнув униз.
— Навіщо ти це зробив? — запитала Марика.
— Тсс, побачиш, — підморгнув їй розбійник.
Він навшпиньках підкрався до стражників, причепив штанці на притулену до стіни рушницю на зразок прапора, а потім обв'язав один кінець мотузки навколо чобота одного стражника, а інший — навколо другого. Повернувшись до дівчинки, Гнус посміхнувся:
— Нічого спати на посту. Їм за це зі скарбниці гроші платять і дають даровий харч. Це мені доводиться добувати їжу самотужки.
Марика не мала сил оцінити його жарт. У голові каламутилося від перевтоми й недосипу.
— Нам ще далеко? — запитала вона.
— Дивлячись, куди ти збираєшся. Тут наші шляхи розходяться, — відповів розбійник.
— Я думала, ти допоможеш мені влаштуватися на нічліг, — розгубилася дівчинка.
— Ти, звичайно, мене врятувала й таке інше. Але я звик жити сам по собі й не збираюся вішати собі на шию тягар, навіть якщо це таке гарненьке дівчисько, як ти. Зрозуміло? — сказав Гнус.
Марика кивнула. Що ж тут було не зрозуміти?
— От і добре. Бувай.
Гнус кивнув Мариці на прощання й зник за рогом.
Дівчинка попленталась тісними вуличками незнайомого міста. Вона ледь переставляла ноги від утоми. Життя привчило її не вередувати. Якщо треба, Марика могла заснути й на голій землі, але вона гидувала прилаштовуватися на нічліг на бруківці, де по канавах уздовж будинків стікали нечистоти. Місцями вулички були настільки вузькими, що, розставивши руки, можна було торкнутися протилежних будинків.
Проблукавши сонним містом, Марика вийшла на базарну площу. Дерев'яні столи, які вдень ломилися від товару, зараз були порожні, а деякі служили ліжком для тих, у кого не знайшлося іншого притулку. По краю площі розташувалися кілька возів, у яких, заощаджуючи гроші на заїжджий двір, спали торговці. Тут можна було зупинитися на ночівлю, не привертаючи до себе уваги. Дівчинка видерлася на грубо збитий стіл, поклала під щоку долоню й негайно заснула.