— А ти став для когось поінформованим джерелом, Моррісе?
— Га?
— Ти кому-небудь казав, що я — Вісконсинський Щур?
— Ні! Звичайно ж ні! — як зазвичай і кажуть люди у таких випадках.
На щастя для Генрі, це була правда. Поки що, але день іще тільки починається.
— І не будеш, правда. Бо чутки мають властивість укорінюватися. Точно так, як і погані звички. — Генрі пихкотить, утягуючи дим.
— Я вмію тримати язик за зубами. — Морріс заявляє, можливо, і з недоречною гордістю.
— Сподіваюсь, бо якщо ти сіятимеш чутки, мені доведеться тебе вбити.
Сіятиму чутки, — думає Морріс. — Цей чувак якийсь накручений.
— Уб’єте, так, — сміється Морріс.
— І з’їм, — каже Генрі.
Він не сміється, навіть не всміхається.
— Так точно! — Морріс знову сміється, але цього разу сміх звучить уже якось дивно, навіть для його власних вух: — Як Ганнібал Лектер?
— Ні, як Рибак, — каже Генрі. Він повільно повертається окулярами до Морріса. Сонце відбивається від них, на мить перетворюючи їх на червонясто-коричневе вогняне око. Морріс робить крок назад, навіть не розуміючи, що він це зробив: — Альберт Фіш любив починати з дупи, ти знав це?
— Н…
— Так, правда. Він стверджував, що шматочок молодої сіднички такий же солодкий, як шніцель з молодої телятини. Його точні слова, написані в листі до матері, однієї з його жертв.
— Досить, — каже Морріс. Страх у голосі чують навіть його власні вуха — це голос товстенького поросяти, що не дозволяє зайти великому поганому вовкові: — Я нізащо не повірю, що ви Рибак.
— Ні? Чому б це?
— Шановний, по-перше, ви сліпий!
Генрі нічого не каже, лише дивиться на спантеличеного Морріса, червонясто-коричневим оком своїх окулярів. Тут Морріс замислюється: А чи справді він сліпий? Він чудово орієнтується в просторі, як для сліпого… і як він зрозумів, що це я, коли я вийшов? Це все здається досить дивним.
— Я буду мовчати, — говорить він, — їй-богу.
— Це все, чого я хочу, — м’яко каже Генрі. — Тепер, коли ми один одного зрозуміли, що саме ти мені приніс? — Він тримає диск, не дивлячись на нього, з великим полегшенням зауважує Морріс.
— Це стара пісня «Сюпрімс» «Куди зникло наше кохання?» у виконанні групи з Рейсена «Брудна сперма». Але вони її виконують у ритмі ста п’ятдесяти ударів за хвилину. Весело, блін, вийшло. Нищить всю попсовість пісні.
— «Брудна сперма», — каже Генрі, — це не вони раніше називались «Клітор Джейн Уайтт».
Морріс дивиться на Генрі з таким трепетом, який може перерости в кохання.
— Соло-гітарист «Брудної сперми» сформував групу «Джи-ві-сі». Тоді він розійшовся в політичних поглядах з бас-гітаристом, щось на кшталт Дін Кісінджер і Генрі Ачесон, тож Акі-Дакі, гітарист, вийшов із групи та сформував «Брудну сперму».
— «Куди зникло наше кохання?» — задумливо каже Генрі і повертає диск назад. Моррісу здалося, що навіть Генрі побачив його переміни на лиці.
— Думай своєю головою, не можна допустити, щоб мене хтось побачив із цим диском. Покладеш його в мою шафу.
Похмурість Морріса зникає, і його обличчя розпливається в сонячній усмішці.
— Так, гаразд! Зрозумів, містере Лайден!
— Дивись, щоб ніхто не помітив, що ти це робиш. Особливо Хоуел Соуі. Хоуел свого роду шпигун, і ти маєш бути надзвичайно обережним.
— Уторопав! — Посміхаючись, задоволений тим, як усе склалося, Морріс прямує до дверей.
— І, Моррісе?
— Так?
— Оскільки ти знаєш мою таємницю, називай мене Генрі?
— Генрі! Так! — Це найкращий літній ранок для Морріса Роузена. Саме так.
— І ще.
— Так? Генрі? — Морріс уявляє день, коли вони стануть Генк і Морі.
— Тримай язик за зубами щодо Щура.
— Я вже казав…
— Так, і я вірю тобі, але спокуса підступна, Моррісе; спокуса підступна, як злодій уночі, або як кілер у пошуках жертви. Якщо ти підкоришся спокусі, я дізнаюся. Я відчую за запахом твоєї шкіри, як поганий одеколон. Ти віриш мені?
— О… так.
І він повірив. Пізніше, коли в нього буде час усе обміркувати, Морріс подумає, яка це безглузда ідея, але так, у той самий час він повірив йому. Він вірить йому, неначе загіпнотизований.
— Дуже добре, тепер іди. Рекламу постав у такій послідовності: господарські товари «Ас», «Шевроле Заглат» і «Містер Смачненькі Реберця».
— Затямив.
— З приводу вчорашньої гри…
— Страйк-аут Вікмена на восьмій? Оце так падлюка. Це геть не схоже на «Брюверсів».