Рибак.
Нервові закінчення на пальцях, долонях, зап’ястях Джуді Маршалл раптом не відчувають. Її обличчя повністю втрачає колір, на щоках видніються сині жилки. Дуже дивно, що вона не знепритомніла. Записка випадає з її рук і плавно приземляється на підлогу. Вона з вереском вигукує ім’я сина знову і знову, відкидаючи кришку риболовної верші.
Всередині блискучі червоні завитки кишківника, над якими кишать мухи. Також тут є зморшкуваті мішечки легенів і серце завбільшки з кулак, оскільки це дитяче серце, багряна подушечка з печінки… і одна нирка. На купі кишок повзають мухи, як і по всьому світі ґорґ, ґорґ, ґорґ.
У сонячній тиші кухні Джуді починає вити, і цей звук божевілля нарешті звільняється з її крихкої клітки, — це справжнє божевілля.
Буч Єркса вже збирався йти всередину, випаливши лишень одну сигарету, оскільки перед Святом полуниці завжди багато роботи (добросердий Буч не має такої ненависті до маленьких фальшивих свят, як Піт Векслер), але до нього підійшла Петра Інґліш, санітарка з відділення «Нарцис», і вони почали говорити про мотоцикли, тож минуло не менше ніж двадцять хвилин, перш ніж він зайшов у відділення.
Він каже Петрі, що має йти, вона бажає йому щастя, і він прослизає крізь двері назустріч сюрпризу. Біля стола стоїть голий Чарльз Бернсайд, тримаючи одну руку на камені Буча, який той використовує, як прес-пап’є (цей підписаний камінь привіз його син з табору минулого року, Бучу це видалось надзвичайно милим). Він не має нічого проти мешканців притулку. Буч точно дав би Піту Векслеру прочуханки, якби дізнався, що той гасить недопалки об їхні тіла, просто попередив би його, проте він терпіти не може, коли вони торкаються його речей. Особливо цей мерзотник, котрий полюбляє виявляти свою дурнувату дотепність. Саме це він зараз і хоче зробити. Буч бачить це по його очах. Сам Чарльз Бернсайд вийшов, мабуть, на честь Свята полуниці!
До речі, про полуниці; Берні вже, здається, десь поласував ними, оскільки в нього залишились червоні сліди на губах і глибоко в кутиках рота.
Проте Буч не звертає на це уваги. Йому впадають в око зовсім інші сліди на Берні. Коричневі.
— Чарльзе, забери руку, — каже він.
— Від чого? — запитує Берні, а тоді додає: — Підтирайло.
Буч не хоче сказати від мого каменя-улюбленця, оскільки це звучить якось по-тупому.
— Від мого прес-пап’є.
Берні дивиться вниз, на камінь, який щойно поклав (коли він вийшов із ним із туалетної кабінки, на ньому було трохи волосся й крові, але для чого ж тоді раковини в туалеті). Він продовжує стояти, забравши руку з каменя.
— Помий мене, козел. Я обісрався.
— Та я бачу. Спершу скажи, чи ти вже був на кухні й розмастив там скрізь своє лайно. А я знаю, що ти там був, тож не бреши.
— Ходив, перш за все, мити руки. — каже Берні та показує їх.
Вони покручені, але рожеві й чисті. Навіть нігті чисті. Він їх справді мив. А тоді додає:
— Дрочун.
— Ходімо зі мною назад, до санітарної кімнати, — каже Буч, — дрочун-підтирайло буде тебе мити.
Берні пхикає, проте йде досить жваво.
— Ти вже готовий до сьогоднішніх танців? — запитує його Буч так, аби спитати: — Уже відполірував свої черевики, друзяко?
Берні може навіть здивувати посмішкою, коли в нього гарний настрій, виставляючи напоказ кілька жовтих зубів. На них, як і на губах, червоні плями:
— Йой! Та я хоч зараз готовий танцювати рок, — каже він.
Хоча з виду Еббі й не скажеш, що він слухає історію Тіджея про залишений велосипед і кросівку Тайлера Маршалла з певною тривогою. На обличчі ж Ронні, навпаки, — явно означене занепокоєння.
— Еббі, що ми робитимемо? — запитує Тіджей після розповіді.
Нарешті його дихання нормалізовується після того, як йому довелося швидко крутити педалі, їдучи вгору.
— Що означає «що ми маємо робити»? — питає Еббі. — Те, що й завжди робимо, — проїдемо вниз вулицею, пошукаємо пляшки, щоб здати, поїдемо до парку і гратимемо в картки «Меджик».
— Але… але, що як…
— Заткнися, — каже Еббі.
Він знає, що хоче сказати Тіджей, але не хоче цього чути. Його батько каже, якщо говорити про щось погане, то можна накликати на себе біду, тож він намагається ніколи цього не робити. Він вважає, що згадування імені виродка-вбивці — вдвічі поганіша прикмета. Але цей ідіот Ронні Мецгер усе одно балакає далі… хоча й не зовсім виразно.
— Але, Еббі, якщо це Ликаб? Що як Тая викрав…
— Стули пельку! — каже Еббі, замахуючись кулаком, ніби хоче вдарити цього дурня, котрий говорить, неначе каші в рот набрав.