Выбрать главу

— Я виконував наказ капітана Кребса, містер Райт. Це він придумав інсценувати напад мау-мау на ваше бунгало. Насправді ж то були переодягнуті аскарі…

— І ти ними командував, негіднику?

— Я змушений був, — пробелькотав сержант. — Я підневільна людина…

Антоні з огидою відвернувся. Маленькі чорні очі Сміта бігали, як у зацькованого звіра.

— Де Кребс? — запитав Джомо.

— Десь там, на тому боці! — махнув Сміт рукою. — Обіцяв, що вдарить вам у тил… Але тепер, мабуть, уже не вдарить… Навіщо даремно рискувати. Наші основні сили розбито!

Сміт, очевидно, щиро жалів, що капітанові пощастило уникнути полону або смерті, йому не хотілося самому відповідати за всі злочини, зроблені разом.

Вістка про те, що десь тут, поблизу, рискає з своїми поплічниками сам капітан Кребс, насторожила Джомо: отже, небезпека ще не минула. Кребс — серйозний противник.

Відібравши найвитриваліших і найсміливіших бійців, Джомо наказав решті разом з пораненими і полоненими повернутися в табір, а сам виступив назустріч загонові Кребса.

В ОБІЙМАХ УДАВА

Комебі впав мертвий, але вороги для певності дали по ньому ще одну чергу з автомата. Тоді з-за скелі вийшов офіцер. Це був капітан Кребс. Він наказав знести вбитих і поранених. Наслідки бою були невтішні: п'ять убитих, один загинув у водах озера, троє поранених. Майже половина вибула з строю. Всі розуміли, що перемога над двома неграми далася їм дорогою ціною. Але найбільша невдача полягала в тому, що було нанівець зведено їх план несподіваного удару в тил мау-мау. Ця ідея належала капітанові, і тепер він був приголомшений і розгублений.

Подавши першу допомогу пораненим, загін Кребса пішов на з'єднання з основними силами. Капітан з тривогою прислухався до стрілянини, яка щохвилини посилювалась, і квапив людей.

Та через деякий час пострілів не стало чути. Грізна тиша повисла в повітрі, чорною тривогою наповнила серце капітана, неприємним холодом розлилася по всьому тілу.

Біля південного краю озера, в порослому папороттю вузькому проході між високими чорними скелями, просто на них раптом вискочив Гаррі, син Ніабонго, і, побачивши капітана, крикнув:

— Бвана капітан, усе пропало! Наш загін оточено і розбито! Мені пощастило врятуватися, але за мною женеться сам Джомо Карумба! Швидше тікайте, бо він з своїми людьми ось-ось буде тут!

Переполошені полісмени і плантатори розгублено дивилися на свого командира. Зрозумівши, що зав'язувати в таких умовах бій з повстанцями безглуздо, Кребс наказав відступати. Він перший завернув за скелю і подерся схилом на гору, де чорнів густий ліс. Майкл Ніксон кинувся за ним. Паніка охопила людей і понесла: назад, у вузький кам'яний прохід. Збиваючи один одного, вони бігли, щоб якнайшвидше проскочити вперед. Перестрибуючи через камінь, один з них спіткнувся і впав. Пролунав глухий стогін, але ніхто не зупинився, щоб допомогти потерпілому. Всі видряпалися на гору і зникли в лісі. Волочачи ногу, потерпілий і собі шкандибав за ними, з острахом оглядаючись назад.

Тут його і наздогнав Джомо Карумба. Полісмен кинув зброю і підняв руки. Це був молодий хлопець — очевидно, син якогось плантатора. Губи його тремтіли. Він з жахом дивився на негрів.

— Ти з загону капітана Кребса? — запитав Джомо.

— Так, мі… містер…

— Де капітан?

— Там… На горі…

Джомо глянув на схил і побачив свіжі сліди багатьох ніг. Зрушене з місця каміння, прим'яте зілля і зламані на кущах гілки свідчили, що полісмен говорить правду.

— Відведіть його в табір! — наказав Джомо двом повстанцям. — Решта — за мною!

Тимчасом капітан Кребс, сподіваючись, що переслідувачі лишилися далеко позаду, трохи притишив ходу. Його наздогнав Майкл, і вони пішли поруч.

— Нельсон, — сказав Майкл. — Ми не врятуємось, якщо за нами бігтиме ціла отара! Поглянь — позаду лишається такий слід, наче промчала сотня сполоханих антилоп!

— То, може, розійдемось!

— Звичайно! Одному легше сховатися! Хай кожен пробирається сам чи по двоє! Тоді буде більше шансів уникнути зустрічі з тим розбійником!

Капітан Кребс наказав полісменам розсипатися в лісі і поодинці пробиратися до міста.

Лишившись удвох, Кребс і Майкл пірнули в гущавину. Ледве помітна лісова стежка незабаром вивела їх на простору галявину, порослу кущами.

Ідучи позаду Майкла, Кребс з подивом відмітив у думці, який високий і незграбний його родич. Голова Майкла майже зовсім ховалася під великою зеленою панамою, виднілася тільки тонка спітніла шия. Сіра сорочка, перехрещена ззаду портупеєю, обвисла на вузьких плечах, а непомірно довгі і тонкі ноги ніяк не гармонували з велетенськими черевиками на масивній підошві. «Хай йому чорт! — подумав Кребс. — Цей глист нічого не втрачає в злощасній кампанії проти мау-мау, якщо не втратить життя. Він повернеться в свій Бруконвіл, де його чекають тисячні прибутки, і знову буде всіма шанованим плантатором… А я можу позбутися посади інспектора поліції і стану тільки зятем Майкла Ніксона! Перспектива незавидна!..»