Вона розуміла, що ризик є, не треба сидіти в тюрмі, щоби допетрати — в такому випадку буде слідство й нею зацікавляться. Навіть якщо вона заховає паспорт і твердитиме, що звати її Гюльчатай, нормальний слідчий почне пробивати по базі. А хороший слідчий може й піти далі. Так, країни інші, але хто їх зна тих мусорів — раптом докопаються через відбитки пальців чи фото до справи подвійної вбивці Сатарової Лілії Іванівни?
Лишалося сподіватися, що хороших слідчих тримають десь далеко, у великих містах, де вони шукають справжніх злочинців. Тому ризик був, але він завжди є: вдома можна було нарватися на ведмедя, тут — зірватися з обриву, наприклад. Ось він — за два кроки.
Тому на виході з найкращого у світі туалету Лилєкей вже не вагалася. Зайшла на кухню, дорізала їм редиски з солодкою цибулею, яку вона раніше ніколи не бачила. Поклала на тацю й пішла до тераси, де спитала в Андрія про баню. І вони схопили приманку, звичайно, — чоловіки завжди однакові. І якщо ти вже їх знаєш, упоратися з ними достатньо просто.
Анжеліка, звичайно, була проти. Вона сказала розпоряднику, що краще б він у себе вдома парився з тещею, той у відповідь наголосив, що це Андрій наказав, схопив у холодильнику ще пляшку й пішов, радісний, як біч у день закриття сезону.
— Понапивалися, свині, — гиркнула карлиця, — одна баня їм на умі. Ти, кстаті, вже свиням давала?
— Да.
— А вбирала там?
— Ні ще.
— Добре. Піди тоді, пусти їм воду набиратися й піч розтопи. Потім за всіма свинями разом ввечері й приберем.
Лилєкей посміхнулася й погладила маленьку по плечу — не боїсь, Анжела, твоя подруга про все подбає. Вона пішла до городу, притягнула звідти шланг і пустила воду в басейн. Зайшла до бані й подивилася на неї вже новим оком. Отже, так — вугілля в них не було, лишень дрова. Набрала товстих поліняк, запхала в піч, підпалила й прослідкувала, аби зайнялися. Обрала міцну дровиняку, спробувала нею підперти двері — ніби стоїть, щілина в підлозі тримає. З усіх сил смикнула на себе — не рухається. Вже краще.
Широка заслінка стирчала з цегляної труби над піччю. Тут як у яранзі — небезпечно, коли дрова перегорять, вугілля відчервоніє й стане трохи синім. Тоді слід перекрити її повністю — дим набереться й піде до парної. Шкода, нема коли перевірити, треба було вчора про це подумати, ох, треба!
Якщо зробити все як слід, то обидва боржники вчадіють. Зненацька. Випадково. П’яні. Або просто спечуться там. Краще б, звичайно, перше, але й друге непогано. Тож готуйтеся, хлопчики, їжте, пийте, набувайтеся. Вам… Вона різко зупинилася — а якщо Андрій піде з ними?
Лилєкей вдавила нігті в долоні — що ж ти, стара дура, не подумала про хлопчика, якого так хочеш захистити від південних вовків, які зазіхають на його дім?! Лилєкей побігла до кухні — там сиділа сумна Анжеліка й курила, дивлячись у підлогу, а в очах стояли сльози.
— Шо такоє? — остаточно перелякалася подруга й бухнулася перед тією на коліна, аби зазирнути завгоспці в очі. — Шо опять?
— Всьо, Гюля, — сказала Анжеліка й перевела погляд на мийку — не хотіла навіть в очі дивитися, — я пішла тарілки забирать, а Ігор каже, шо вони по руках вдарили, шо лисий той дає в два рази більше. Малий погодився, бляха…
— Продать?
— Да. Каже, падло, що вони вже домовилися, що нам з тобою треба збиратися на переїзд на Миколаєв. Який, нахєр, Миколаєв, я тут хочу! Дід все це будував, батько теж, а цей…
— А де він?
— Та на село пішов, у Свєтки прощенія просіть. Вона воротами гупнула й правильно зробила!
— Так він в баню не піде? — спитала Лилєкей про головне й отримала маленьким кулаком в око. Від несподіванки вона завалилася на бік, а карлиця зіскочила зі свого дитячого табурета й закричала:
— Яка, блядь, баня? Ти здуріла? Тут весь хутор по піздє пішов, а ти про баню?!
Лилєкей була б рада сказати, що ніякого Ніколая не буде, та не можна було… Потім, якщо все вийде, Анжеліка й сама все зрозуміє. Потім… Головне зараз, що Андрій до бані не потрапить. Анжеліка розвернулася й пішла до себе, а Лилєкей доповзла до стола й підвелася, чіпляючись за його ніжки. По дорозі зняла з вхідного главня свого ножа, якого поклала туди, щойно приїхали гості, і пішла до них — спитати, чи не треба чогось іще, та повідомити про те, що баню вже запущено, незабаром можна буде йти.
Ігор сидів сам — пив, курив і посміхався, а Сергій ходив біля машини й гучно кричав у слухавку, що буде тільки завтра й що він когось попереджав. Розпорядник вже так розслабився, що наказав зробити в баню багато чаю, знайти їм кілька рушників з простирадлами і все нести туди. Нічого-нічого, ти сьогодні нап’єшся чаю на повну, пихате падло.
Час іще був — вона взяла люльку й пішла до обриву, не хотіла курити на лавці поруч з ними, а в малій хаті Анжеліка — ще знову почне свої сльози ганяти по колу. Вона сиділа, дивилася на ріку й курила, спершись на стіну свинарника — було чути, як там вовтузяться свині, це якось заспокоювало.
Сонце опустилося за хату, налетів вітер, і їй раптом стало холодно — закуталася в кофту й подумала про те, що навіть тут літо може обдурити того, хто на нього занадто вже сподівається.
Доля чомусь не давала спокою, щоразу підкидуючи злих людей, яких не можна було просто оминути. Вона подивилася на розмиті крапки на п’ясті й вирішила, що обов’язково наведе їх потім, коли вже не треба буде сплачувати жодних боргів. Їй вже п’ятдесят четвертий рік, досить цих пригод. Хіба вона багато хоче? Просто жити тут, курити й пити міцний чай, сміятися з Анжеліки й давати свиням. Так, і прибирати за ними, хоч це й приваблює значно менше.
Якщо цей дурник помириться з дівчинкою, нехай у них народиться хлопчик. Вона називатиме його таємним ім’ям і взимку, тут же теж має бути зима, кататиме його отут, тільки лівіше, за парканом, там не такий крутий схил. Навчить Конака возити сани… Де, між іншим, він? Сидить, мабуть, десь біля тераси, на кістку напрошується. Ну, й ладно.
Все вийде — вона зробила все правильно й зараз зробить. Вона дбає про тих, кого любить, а злі люди… Вони — як білі вовки, що виходять з тундри, коли стає зовсім погано. І старший у родині має з ними розібратися. Має.
Лилєкей витрусила люльку об стінку, підвелася й пішла, посміхаючись своїм думкам. Вона вимкнула воду, яка вже переливалася через верх, утворивши калюжу, і додала дров — баня майже прогрілася, можна ставити чайник.
Набрала у великій хаті простирадл, вибравши самі старі й некрасиві, заправила чаєм самовар у малій — Анжеліка з Нюсею дивилися в кімнаті телевізор, і до неї повернулася тільки собака. Залила окропом і потягнула самовар до передбанника. Все, тепер усе готове.
Ігор уже був порядно п’яненький, він дрімав на терасі, підставивши спітнілу голову під останні промені сонця — на цей бік воно ще добивало. Міліціонер сидів на підніжці своєї машини й продовжував говорити телефоном, підперши голову рукою з цигаркою в пальцях. Лилєкей сказала їм, що вже можна йти, повторила ще раз, коли вони звернули на неї увагу, і вирушила в напрямку бані.
Вони прийшли мовчки, Ігор ніс пляшку й стакани, але між чоловіками відчувалося якесь напруження. Лилєкей вирішила, що підбереться до дверей і послухає, що в них тут відбувається — їй було треба зрозуміти, скільки часу вони проведуть у парній, щоби в наступний їхній забіг зайти й зробити справу.
Вона ніколи в житті не носила годинника, в дитинстві розподіляла терміни на «зараз», «трохи згодом» і «потім», після школи робітничої молоді вже розбиралася в годинах і хвилинах. Зовсім скоро двері за цією парочкою зачиняться назавжди. Трохи згодом…
Зайшовши, вказала на самовар, що стояв на столику, і на простирадла, розкладені на дивані: «Все, партеся», — і пішла, зачинивши двері. Шкода, що тут замки тільки на хатах, було б значно простіше просто замкнути їх тут, а ключ викинути з обриву. Та баня була для родини, а від кого їм тут замикатися?