Розпорядився привести своїх у підвищену готовність, не виключено, що ця п'ятірка лише частина десанту, хоч це й малоймовірно. Велику висадку ми не могли б не помітити. Судна «Фленсбург» та «Росток» прикривають наш квадрат з моря, станція веде локацію всієї напівсфери, ми регулярно патрулюємо весь периметр, пост візуального спостереження контролює наш сектор цілодобово — система охорони продумана і надійна.
Хуртеча вгамувалася, зв'язок відновлюється, і так чи так, я мушу повідомити в Центр про полонення ворожого десанту. Уявляю собі похмурі глибокодумні фізіономії наших прусаків, що сидять у цосенських бункерах. Стратеги з моноклями! Попряжилися б вони отут при мінус сорока п'яти та при арктичному «зефірі»!
А до Рана треба придивитися уважніше».
Його привело до тями цокання власного годинника. Котра година? Він силкувався звестися на ноги, гарячково міркуючи, де він і чому навкруги темно. Коли після тривалих зусиль видряпався з кам'яної ніші, побачив, що завірюха стихла. Перед ним постав стрімкий засніжений схил із гострими зубцями скельних піків. Він згадав, як вони намагалися лавірувати між каменюччям і потягли за собою сніг, як сильний порив вітру звалив і покотив його... Здається, він закричав. Потім запала темрява.
Він згадував, і холодний піт струменів тілом від жаху. Дивився на здиблену страшними кам'яними зубцями похилу площину, дивуючись власній безстрашності. Як ми тут пройшли?.. Й одразу подив змінився на гостру, колючу до ознобу думку: де решта?!
Напевно, мене сюди вітром докотило, а потім сніг забив горловину і не дав замерзнути... Зараз, зараз... Хтось же є живий...
Робота зігріла. Він спробував знайти рюкзак, але ці його спроби нічого не дали. Але ж хріново... порожнем... ні сухаря пожувати, ні... та й боєкомплект полегшав — чотири магазини лишилося. Добре, що автомат через груди був... так під пахвою й теліпається.
Проте найбільший жаль викликала втрата теплого светра та пачки пшоняного концентрату. Ох, єтіттвоювкочерижку!.. Сам-один, як палець, залишився! Не може бути... повинен же ще хтось... Погане передчуття заповзало в душу... Не могли вони без мене піти... шукали б до останнього.
Внизу виявив багато слідів од лиж, потовчений сніг. Тут точилася боротьба, але жодної гільзи і порохового гару не знайшов. Невже взяли?! Наздогнали? Отже, натрапили на слід? Не може такого бути... Але що ж тоді?.. Перечекали, а потім просто наштовхнулись? Ні, «просто наштовхнулись» не проходить. Вирахували, гади. Майстри! Маршрут наш передбачили і перехопили. Та й іншого шляху тут, певне, нема. Душогуби з мертвою хваткою... А хлопці, напевне, мене шукали, не знайшли і тут під козирком вирішили переховатися, щоб згодом шукати далі. Правильно, значить, не повірив я: не могли вони мене кинути. Розслабилися, може, навіть придрімали... верст дванадцять на голодний шлунок та в такій хуртечі — не дивно. Кінець хурделиці проґавили, тут їх і... Такі справи...
Він намагався тверезо обміркувати своє становище.
Так, набої є — вже не сам. Лижі, дякувати Богові... Знову ж таки, живий — це, як на мене, великий плюс. Вільний, мов птах...
Він обмацав пульсуючу болем потилицю і ледь не застогнав.
Ну що ж? З члена бойової групи він зараз перетворився на самостійну бойову одиницю! Тим часом завдання ніхто не скасовував, та й він ще ого-го!
Порожній шлунок нагадав про себе голодними спазмами.
Трохи осторонь, майже біля самого краю невеличкого плато, у снігу щось зблиснуло. Чи здалося? Він крутнув головою, силкуючися знову впіймати зіницями металевий полиск. Ось! Цвях підійшов і підняв напівзасипаний снігом ніж з масивним лезом. Це «мессер» Смаги... точно! Слідів крові ані на лезі, ані довкола не було. Спокійно, Ваню! Ми ще повернемо цей ножичок господареві. Хрін їм, паскудам!
Потім він ще раз уважно обдивився довкола. Помережаний лижами сніг уже став жорстким, лижню прихопило морозом, отже, минуло не менше години. Доведеться наздоганяти, а там... Обстановка підкаже.
Відштовхнувшись палицями, він заковзав лижнею в південному напрямку. Він знав: найближче майбутнє не обіцяє нічого доброго.
19
«Ось Айхлер і показав своє мерзенне нутро. І хай тепер хтось дорікне мені в непроникливості!
Сьогодні відбулися вельми цікаві події, які змусили мене інакше подивитися й на нашого доктора, обер-лейтенанта Ланґера. Чесно кажучи, їхня поведінка, я маю на увазі Айхлера і Ланґера, справила на мене досить похмуре враження, і чимдалі я думаю про це та аналізую, тим радикальніші висновки доведеться зробити. Я довго намагався сформулювати й визначити почуття, які залишились після того, що відбулося, і не можу знайти нічого точнішого, як тільки — огида і розгубленість. Так, розгубленість, хоч і соромно зізнаватися в цьому сорокарічному мандрівникові та солдату.