Він згадав, як його охопив панічний страх у тридцять четвертому, коли вони розправилися із Штрассером. Просто пристрелили, як скаженого собаку, без суду й слідства! Політичного діяча, який мав у Німеччині величезний вплив! Секретарем у Штрассера служив Геббельс, ад'ютантом — Гіммлер!.. Але потім секретарі та ад'ютанти ставали міністрами та рейхсфюрерами, і... запанувала націонал-соціалістична законність. Тепер — судять. Вся судова процедура триває дві хвилини, зате все «законно». Так завжди буває, коли до влади приходять ад'ютанти. Якби був побожним — помолився б...
Господи, я ж порошинка в цьому світі, чим я можу їм заважати? Порошинка? Він посміхнувся своїй наївності. Ні, звичайно, його скромна персона жодної секунди не обтяжує пам'ять «вождя», відтак безглуздо вважати, ніби фактом свого існування він викликає в того хоч якісь побоювання. Він для сьогоднішнього Адольфа Гітлера — ніщо. Але запущена машина терору діє вже самостійно. Машина винищення і страху чистить, перемелює, вирівнює... Без емоцій, а отже, без сумнівів.
Їм потрібна тільки зачіпка. Партійний суд швидкий на розправу. Не істина й не провина підсудного цікавить суддів, а міра його потенційної небезпеки для партії. Так, він справді небезпечний. Його знали за межами Німеччини завдяки роботам з динаміки зледеніння, він мав певну репутацію та вагу в науковому світі, мав вихід на інтелектуальні кола Європи. Гревер стримав зітхання, — де вона тепер, Європа? Він уявив собі лисого чиновника партійної канцелярії на елегантній мюнхенській Бріннерштрассе, його брунатну сорочку, лискучу на ліктях; нудьгу на обличчі; зрошене потом чоло й скрипіння пера... Невже в його особовій справі, яка зберігалася в «саркофазі» Барловпаласу, вони досі не знайшли ніякої зачіпки для себе? Невже він такий бездоганний у тих папірцях, акуратно підклеєних, підшитих, розсортованих? Чи їм неодмінно потрібне щось свіженьке, неспростовне? — Цікаво було б зиркнути на ті папірці, — якось відчужено подумав Гревер. — Тепер я розумію, чому на посаду командира взводу охорони в мій загін призначили гауптмана, а не обер-лейтенанта. У радіотехніці він не тямить, а мені потрібен був спеціаліст високого класу. Інших прийнятних посад просто немає, а бути баластом в експедиційних умовах Арктики не дозволено нікому. Навіть найвідданішому націонал-соціалісту. І хоча турбот у взводі охорони, який фактично є водночас і робочою командою, вистачає, Айхлер себе не перевантажує, — переклав усі господарські та й оперативні справи на обер-фельдфебеля Рана. За собою ж залишив лише функції шприца для ідеологічних ін'єкцій. Як його нейтралізувати? Коли мій підлеглий має право самостійно виходити в ефір та до того ще й особистим шифром володіє... Випередити? Як? Завадити йому я не в змозі, можу тільки наказати начальникам змін повідомити мене у разі, якщо Айхлер подасть заяву на передачу. Але тоді буде вже пізно, радіограма піде до Коричневого будинку, й за два місяці, щойно я зійду з трапа «Ростока», на березі чекатимуть мускулясті хлопаки з машиною.