— Як настрій, джентльмени? — виймаючи з рота сигару, спитав Керк. — Сподіваюсь, у вас усе гаразд?
— О'кей, генерале, — відказав не без поштивості Генрі. — Жаліємось на дощ та ще на нудьгу…
— Розумію, — посміхнувся Керк, — Ільза Кіртаг — дівчинка кров з молоком, однак… Справи! Спочатку справи, а все інше потім… Я запросив вас, аби поміркувати разом, як бути далі. В Берні вважають, що ми зайшли у безвихідь. Однак спочатку трохи історії… Вам, гадаю, відомо, що район Зальцкаммергута мав стати альпійською фортецею фюрера. Вони сподівались відсидітись тут, доки союзницькі армії не зустрінуться і не переб'ють одна одну. Маячна ідея фюрера. Але сюди кинулась фашистська еліта. Кальтенбруннер, Скорцені, Хеттль з вірними частинами «СС» перекрили гірські перевали. Сюди було звезено золото, дорогоцінне каміння, найцінніші витвори мистецтва чи не з усієї Європи. Сюди збіглись дев'ять емігрантських урядів з награбованим за війну… Генерал Фабіунке, тікаючи з Балкан, привіз сюди Хорватську скарбницю — у десять мільйонів доларів. Штандартенфюрер «СС» Шпаціл привіз три вантажні машини золота. Адольф Ейхман з'явився в Альтаусзе з коштовностями на вісім мільйонів… О, я міг би розказати вам ще багато… Якби нам пощастило витягти з озера золото — зраділи б і такій знахідці, але ми з вами шукаємо інше: імперський архів! Двадцять два герметично закритих металевих ящики з індексом «Б» скинуто в озеро зі скелі, на якій загинув Геро фон Шульце… — Генерал виразно поглянув у бік Крайніченка. — Дякуючи вам, майоре, ми тепер точно знаємо це місце. Більше того, ми вже дещо зуміли витягти з води, але, на жаль, того, що шукаємо… Генрі, я плачу вам п'ять тисяч доларів! Я міг би вам просто наказати, як генерал солдатові, але я плачу вам п'ять тисяч! Ви повинні знайти прокляті ящики, повинні довести, що наші пошуки небезпідставні.
— Я вже тричі спускався під скелю, — по паузі промовив Прічард. — Там більше нічого немає…
— На яку глибину ви спускалися?
— До ста метрів…
— Маккольм, яку глибину під скелею показує ехолот?
— Більше трьохсот метрів, мій генерале.
— Чуєте, Генрі, триста і більше!
— Але у нас тільки акваланги… В такому спорядженні…
— Завтра тут буде інше. В нових скафандрах можна буде спуститись у саме пекло!
— Завтра? — знову з острахом перепитав Генрі.
— Так, завтра… Тому я і запросив вас. Нам треба твердо домовитись. Я повинен бути впевненим, що там під водою ви шукатимете на совість, а не відбудетесь, як до сьогодні… П'ять тисяч, мій хлопчику, це гроші.
— Ні, — раптом сказав Генрі. — Десять!
— Що значить — десять?
— Десять тисяч — і ні пенса менше! — ледве не крикнув Прічард. Він увесь тремтів. — Генерале, ви добре знаєте, що ніхто з наших не погодиться спуститись під скелю і за п'ятдесят.
— Чую голос мужчини. — Керк оглянув Генрі так, ніби вперше бачив. — Гаразд. Десять — і баста.
— Ні, — сказав Генрі. — Гроші наперед. Поки я не передумав! Я негайно перешлю їх… Моллі… У Дейтон-Біч. Наказ на двотижневу відпустку ви підписуєте зараз. Тепер матиму за що святкувати заручини!
— Ти мені подобаєшся, хлопчику, — сказав, підводячись, Керк. Він підійшов до сейфа, вийняв звідти дві пачки по п'ять тисяч доларів і простягнув їх Генрі. — Навряд чи сьогодні ти зможеш їх переслати…
— Зможу. В Аусзе пошта працює цілу добу.
— Капітане, сідайте до машинки, друкуйте наказ про відпустку.
— Я можу йти? — запитав Прічард, ховаючи банкноти до кишень куртки.
— Так, мій хлопчику… Тільки не затримуйся довго в Ільзи. Завтра тобі знадобляться сили.
Генрі посміхнувся, переможно блиснув очима на Федора і вийшов. Крайніченко все ще ніяк не міг збагнути, навіщо його сюди запросили. Торг, що тільки-но відбувся, справив гнітюче враження. З того, як світились очі Керка, було видно, що його віра у всемогутність долара утвердилась ще раз. Крайніченкові гірко було думати, що на нього хотіли вплинути прикладом Генрі Прічарда, бо це означало, що Керк за час спілкування з ним нічого не зрозумів і все починає спочатку.
Тим часом капітан Маккольм поклав перед генералом віддрукований на машинці текст наказу. Керк покрутив папірець і відклав набік.
— Ще буде час… Ви вільні, капітане. Завтра у нас важкий день, а ваші хлопці понабирались, мов чопи.
— Вас не було, мій генерале, і я дав людям трохи перепочити… Але вранці всі будуть у нормі!