Сьогодні генерал Керк вже не Згадує тих слів, однак дискусія не згасла, навпаки: її полум'я розгоряється з новою силою. Хемфрі розумів, що перевага у багаторічній полеміці на боці Джімма. Можливо, саме тому Керк і залишився вправним розвідником, а не сягнув більшого. Мало чесно виконувати свій патріотичний обов'язок, треба ще вміти мати від нього зиск. А Керк, на глибоке переконання Хемфрі, саме цього робити не навчився. Доля завжди підсовувала Джіммові такі набряклі грошима справи, з яких другий вицідив би не один мільйон, а цей не мав і цента понад офіційну премію. Ось і зараз до його рук пливе справа, з якої можна мати добрі гроші. Та, мабуть, саме тому, що про Керка шириться слава безсеребреника, йому й доручають справу відділу «Східних армій» Генерального штабу колишнього вермадту. Генерал-лейтенант Рейнгард Гелен пропонує картотеку законспірованих агентів, що їх генеральний штаб Гальдера мав на території Радянського Союзу та нинішніх країн соціалістичної орієнтації. Продає вцілілу від розгрому шпигунську організацію, а мудреці в Штатах ще й носом крутять і тільки тому, що хитрий німець вимагає гарантії: після передачі організації не хоче бути усуненим від її керівництва. Не все, виходить, видно з берегів Патомаку. Доведеться ще і ще раз переконувати Донована, що це нам вигідно. Передача агентури забере час, та й чи досягнемо ми такого ефекту в роботі з тими, хто роками працював на німців? Тут сотня граней так званої специфіки роботи на слов'янському сході, про які наші хлопці не мають найменшого поняття.
Зумер порушив тишу кабінету. Хемфрі неквапом підійшов до селектора і натис на клавішу, яка одразу ж спалахнула зеленим вогником.
— Слухаю.
— Сер, прибув генерал Керк. З ним ще двоє…
— Давайте його сюди, Хоуп. А ті двоє хай зачекають, — Хемфрі припалив погаслу сигару і рушив до дверей, що саме прочинилися. До кабінету увійшов високий тілистий чоловік у добре скроєному цивільному костюмі. Широко ступаючи пухнастим килимом, він підійшов до шефа і коротко вклонився.
— Радий бачити тебе, Джіммі… — потискаючи руку, мовив Хемфрі.
— Дякую, шеф… Я теж… — одізвався хрипкуватим басом генерал.
— З роками ти стаєш дедалі більш імпозантним. Ця благородна сивина… Ти часом не фарбуєш волосся? — посміхаючись, запитав Хемфрі.
— Ні, шеф, на такі дурниці не вистачає часу.
— Що це ти все шеф та шеф. Присядьмо. — Хемфрі показав на розлогі фотелі біля каміна. — Присядьмо і до біса всяку офіційність. Адже ми друзі, Джіммі… Чи ти забув, як ми бились за Роз Хоуп?
— Бачу, ти й зараз пам'ятаєш про неї. Це її синок у тебе в приймальні? Чи я помиляюсь?
— Її… Тільки пам'ять допомагає відчути прожиті роки, — Хемфрі налив дві чарки міцного шотландського віскі. — Твоє здоров'я!
— Дякую… — з достоїнством промовив Керк. — Чому я тоді не женився на Роз? Цей хлопець міг би бути моїм сином…
Хемфрі дивився на генерала і думав: «Він має рацію. Гроші старого Хоупа пропливли повз його кишеню. А чого він вартий сьогодні без грошей? Що стоїть за ним? Ще зовсім недавно його оберігала прихильність Рузвельта… Сьогодні — лише моя!» Він ковтнув з чарки, поворушив березові полінця в каміні і поволі опустився в крісло.