Запала важка напружена пауза. Керка душила злість. Він не вірив жодному слову Хемфрі. Цей власник акцій «Кемікал фаундейшн», яка протягом всієї війни співпрацювала з Круппом, вже не раз кидав його під коток, куди мав би лягати сам. Однак він завжди знаходив спосіб вивернутися, а за козла відпущення тримав при собі його, генерала Керка, який вірою і правдою служив інтересам Америки, не прагнучи робити бізнес на крові солдатів, що вмирали по обидва боки фронту.
Генерал Керк був помітною фігурою на шахівниці відділу американських стратегічних служб у післявоєнній Європі. Він належав до того вимираючого племені розвідників-професіоналів, які працювали, так би мовити, з ідейних міркувань. Та генерал Джімм Керк не раз мав змогу переконатися, що для Морганів, Рокфеллерів, Дюпонів війна проти німецького фашизму закінчилась задовго до того, як у Потсдамі Кейтель поставив свій підпис на акті капітуляції, тому що їх противником на світових ринках був не Гітлер, не фашизм, а німецькі фірми. Власне, ідея антифашистської коаліції, яку підтримував і провадив у життя його кумир Франклін Рузвельт, ніколи не була популярною в тих найвищих колах, які вершать долю Америки.
Для Керка не було секретом, що вже через два дні після смерті Рузвельта в Білому домі постало питання про створення німецького бастіону проти комунізму. Ця політична концепція виникла під тиском тих королів бізнесу, які мали ділові зв'язки з гітлерівською Німеччиною. Едвард Хемфрі був одним із них, адже патенти на нержавіючу сталь належали фірмам «Кемікал Фаундейшн» у Нью-Йорку і концерну Круппа у Рурі. Ще весною сорок п'ятого Джіммі Керк від душі посміявся, коли б хто сказав йому, що новий президент Америки і прем'єр Черчілль у своїй політиці будуть керуватися принципами, розробленими німецьким генеральним штабом, принципами, які були схвалені Гіммлером, Герінгом, а в останні дні «третього рейху» і самим Гітлером.
Мабуть, наступають часи, сумніші за воєнне лихоліття, коли такі яструби почали піднімати голови. Біснуватий Адольф назвав земну кулю «перехідним кубком», і ось після його невдалої спроби оволодіти цим трофеєм маніакальна ідея не дає спати нашим «ультра». Боже! Не карай їх так жорстоко… Не забирай у них розуму…
— Я запросив тебе, — сухо зауважив Хемфрі, — маючи на меті порадитись з вельми важливих питань. Однак бачу — ти не в формі…
Керк обернувся до Хемфрі і побачив, що той сидить за столом і пильно розглядає якісь папери. Генерал підійшов, вийняв хустинку, витер спітнілого лоба.
— Пробач, Едварде. Я слухаю.
Хемфрі жестом запропонував генералові сісти, потім вийняв з теки аркуш і заглибився в читання тексту. Керк думав: «Хто б він був, якби у розвідці становище кожного визначалось за принципом професійної відповідності і таланту? Однак він мій шеф і я мушу з цим рахуватися. Що я робитиму, коли мене усунуть? Поїду в Техас, сидітиму на ранчо, щотижня навідуватимуся до Уїчіто-Фолса випити склянку кислого, забрати пенсію і знову скніти в задусі. Ні, така перспектива не для мене. Поки можна — тримай бистрини. Я був потрібним йому до цього часу, тож треба, щоб і далі він не міг обійтися без мене… Горді мрії про свободу, яку дає високий професіоналізм, треба забути. Все те було модним при Рузвельті. Трумен — мілкота, йому потрібні такі, як Хемфрі, виконавці без власної думки, без фантазії, розмаху. Достоїнство, ініціатива, непересічна особистість — товар, попит на який різко падає.
— Ти знаєш Річарда Скемона? — раптом запитав Хемфрі, не піднімаючи од паперів голови.
— Ні… Хто цей Скемон?
— Начальник політичної комісії нашої цивільної адміністрації в Західному Берліні.
— Я працюю в Баварії. Західний Берлін не моя сфера.
— Цей Скемон доклав чимало зусиль до створення сепаратної німецької держави. Хоче сорок чотири мільйони західних німців поставити стіною проти червоної навали зі Сходу…
— Чудово… Однак для цього треба розірвати всі угоди, всі пакти з росіянами, бо поки вони наші союзники, містер Скемон повинен сидіти тихо…
— Він уже розробляє положення про нашу окупаційну політику на території СРСР.
— Містер Скемон не оригінальний. У нього був попередник…
— Хто?
— Мартін Борман… У сорок першому він увічнив свої думки в аналогічному меморандумі. Там теж йшлося про окупаційний режим на російській території, а сьогодні половина Німеччини червоніє з кожним днем дедалі більше. Рік тому фельдмаршал Монтгомері пробував створити групу «Норд-Вест», що з цього вийшло — ми знаємо…