— Саме тому вони живуть в Америці й звідти засилають до нас своїх вивідачів. Мета корпорації мені відома!
— І все-таки ти не зовсім правильно оцінюєш ситуацію. Брати Стінеси не вороги нам. Я так розумію, що нам треба виробити стосовно корпорації певну позицію. Ми не повинні скидати з рахунку той очевидний факт, що наша, як ти висловився, залежність од банкірського дому Рокфеллерів ставить нас у привілейоване становище в порівнянні з будь-якою новоутвореною німецькою фірмою. Сьогодні, якщо ми подолаємо свої амбіції й скористаємося з прихильності, яку я відчув у цьому листі, ми станемо недосяжними навіть для Круппів і Боленів, не кажучи вже про інших. Треба розумітися на стосунках у діловому світі й бути готовим до того, що нам згодом доведеться сплачувати певні відсотки від наших прибутків не тільки Німецькій Федерації, а й американській корпорації. Так роблять усі, хто в неї входить. А нашу фірму, як я зрозумів з листа, запрошують… Ну, ну, не косуй на мене оком, — натякають, дають врозуміти нам, недосвідченим, що у нас в шанс. Коли ми доведемо, що здатні керувати виробництвом, збутом, фінансами, а головне емоціями, «ХАМАГ» буде прийнято до корпорації. Я популярно пояснив?
— Так… — зітхаючи, погодився Хорст. — Забув сказати тільки про рекет. Так, рекет, який, виявляється, існує й у так званих високих сферах економіки, фінансових колах, і навіть серед небожителів. Механізм один і той самий, що і у примітивних гангстерів.
— Господи, коли ти позбудешся свого дитячого ідеалізму! — підхопився Глевіц. — Ми — бізнесмени, принаймні хочемо ними стати, а для цього потрібно збагнути одну-єдину істину: бізнес для справжніх чоловіків! Так, він вимагає сили, енергії, кмітливості, рішучості, а інколи й жорстокості. Високі слова про патріотизм і милосердя поступаються тут словам жорстким, вагомим, точним. Ми з тобою взялися за справу, для нас незнайому, нам треба вчитися мистецтву комерції, вмінню виважувати кожен наш крок. Я пропоную: перше, подякувати нашому другові, генералові Керку, за неофіційну інформацію, яку він витис із цього жевжика Кебота; друге, запросити Єнсена Кебота сюди і повести з ним розмову так, щоб він зрозумів, а потім передав за океан, що молоді хазяї фірми «ХАМАГ» — люди гнучкі, розумні, свідомі моменту і не збираються проминути нагоди ввійти до корпорації на умовах, які будуть для них вигідні. Ти згоден?
Хорст мовчав.
— А ви, генерале, що ви порадите нам?
Керк вийняв з рота сигару, струсив у попільничку білий вінчик попелу й одверто глянув у очі Торнау.
— Я згоден з вашим компаньйоном, бароне. Його міркування заслуговують на увагу. З мого боку ви завжди матимете підтримку. В корпорації у мене є, скажімо так, друзі… Через цих людей я ближчим часом спробую довідатися, як ставляться до «ХАМАГ» у вищих колах корпорації. Таким чином, ми матимемо перевірену інформацію. А зараз цього хлопця треба запросити. Не варто настроювати його проти фірми. Малі коліщатка часом можуть наробити великої шкоди.
— То що, Хорсті? Я покличу його? Чи, може, ти ще не охолов?
— Роби як знаєш…
Хорст знову підвівся і відійшов до вікна. У шибці він бачив, як у нього за спиною перемигуються задоволені Гуго й Керк.
— Юто, містер Кебот біля вас? Запросіть його до кабінету!
Голос директора-розпорядника зміцнів, у ньому вчувалися переможні нотки.
Розділ другий
МАНДАТ НА ЗРАДУ
Спочатку навіть не слова, а лише голос — дзвінкий, чистий, збуджений щирим хвилюванням, дівочий голос, невідомо як просочився у це вологе, затхле підземелля й остаточно розігнав сон. Андрій розплющив очі. Темрява, сморід, десь скрапує зі стелі вода, і кожна крапля відміряє малу частку секунди, частку твого власного життя. Скільки ще лишилося тих крапель? А десь на волі, наче у зовсім іншому житті, співає дівчина: «Верховино, світку ти наш! Гей, як у тебе тут мило!..»
Але що це? Урвалася пісня… Глибоким щемом береться серце і рветься з мороку геть. «Тікати… Тікати з цього льоху! Провідник пішов… А може, вийшов за нуждою і зараз повернеться?» Дослухався, тихо. Тільки хропуть оті двоє — Лис і Мара. «Гільзу з запискою провідник поклав до кишені. Він це бачив! Виходить, десь тут неподалік є поштовий сховок і за грипсом[9] обов'язково прийдуть…»
Андрій ніби ненароком штовхнув ліктем Грицька. Той замугикав крізь сон, перевернувся на другий бік і знову захропів. Сотник теж спав наче мертвий. «А коли провідник навмисне все те влаштував, щоб перевірити, чи не чкурне хто з нас? Сам причаївся за кущем, і лишені, висунешся з ляди, він тебе зразу… Але вже хай буде що буде. Такої хвилини може більше й не трапитись…»
9
Грипс — записка олівцем на вощеному папері, зазвичай скручена трубочкою, прошивалась ниткою, запечатувалась свічковим парафіном. Часто використовувалася як таємне послання центрального проводу ОУН-УПА.