— Панове, дозвольте познайомити вас з директором нашого нового видавництва.
Крайніченко мовчки вклонився присутнім.
— На чолі вельми відповідальної для нашого руху справи провід ставить людину крицевої волі й глибоких переконань. Сподіваюсь, ви вже встигли ознайомитися з останньою працею пана Федора… Крайніченка. Для тих, хто не читав, скажу: наша теоретична думка збагатилася. В особі пана Крайніченка маємо обдарованого вченого, я б сказав, філософа, глибокі думки і новітні погляди якого будуть покладені у підвалини нашої науки, збагатять теорію й допоможуть практиці розвою української національної революції…
Стецька слухали неуважно. Курили, перешіптувались. Знали, коли нема про що говорити, пан прем'єр впадають у патетику. Більш уважні помічали за ним і такий гріх: коли, розпалюючи самого себе, заноситься на верхи, обов'язково розляпає щось важливе з того, що говориться десь там, при зачинених дверях. Відчувалося, що й зараз його розпирає якась таємниця. Бачили, як він бореться сам із собою, аби не бовкнути зайвого, але наперед знали, що пан провідник не втримаються, і лише чекали, коли почне говорити про діло. Й ось, врешті-решт, зірвалось оте сакраментальне:
— Панове, ми всі тут свої люди, проте я змушений попередити, що те, про що я буду говорити, не повинно вийти за стіни цього кабінету…
Всі змовкли і, як по команді, почали гасити сигарети.
— Друзі! Вірні мої побратими, ми на дорозі вельми важливих подій! Справи друкарні допроваджені до того Рубікону, за яким, і про це настав час вас попередити, починається друга частина акції. Ви повинні бути готові до того, що найближчим часом нашу друкарню, склади і редакційну службу арештує американська поліція.
— Господи, чи можливо це?! — вихопилось у Залуцького.
— Можливо, друже Модесте. Цілком можливо… Операція задумана, як контрудар проти совітської ноти. Все, що видрукувано, конфіскується. Пана директора буде заарештовано. Судовий процес! Зрозуміло, він стане політичною трибуною, з якої ми викриємо більшовиків перед усім світом! Преса, радіо, кіно, телебачення… Наша боротьба нарешті стане відомою всім. Героям буде віддано належне! Про них заговорить світ! Американські сенатори зроблять заяву в конгресі… І все це, панове, про нас з вами, про ОУН бандерівців!
— Слава! Слава! — загули присутні.
— Тихо, панове! Всьому свій час. От складемо анонімного доноса, погодимо з відповідними зацікавленими чинниками, дочекаємось щасливого повороту цієї акції, а вже тоді вигукнемо: «Слава нашим героям і вождям!»
Пан Стецько купався в славі вже тепер, не чекаючи, поки розгориться вогонь від мудро закрученого «Смолоскипа». Розпашівся, очі палають, з чола котиться рясний піт.
Гірко було Крайніченкові думати, що цей демагог Стецько, який не потрапив у сорок першому змінити лакейську ліврею на візитку прем'єра націоналістичного уряду, прикриватиме свої гнилі болячки його репутацією борця з фашизмом, використовуватиме в своїх політичних інтересах чесне ім'я його батька. «Але ні, пане прем'єре, по-вашому не буде! Тепер я знаю, що робити! Дайте тільки час…»
Встановити контакт з Радянською комісією по репатріації тепер він міг, але, на жаль, це не вирішувало справи, бо те, чим він зараз переймався, стосувалося розвідки. Де і як шукати контактів з радянською розвідкою, він не знав, проте був певен, що шукати треба.
«Шість, три двійки, п'ятірка… Код… Папери Кьоніга вже другу добу лежать у багажному боксі Остбангофа. Їх треба забрати негайно, бо коли він не забере їх протягом останньої доби, служителі багажного відділення відчинять бокс… Такий тут порядок. Треба знайти можливість хоча б переховати папери в надійне місце… Але куди? Де він може їх заховати? В готелі не можна, там нишпорить Патриція… А де? Кому тут можна довіритись? Тегарт! Вольфганг Тегарт… Як же він раніше не подумав про нього? Сьогодні ж треба заскочити на Фріденштрасе. Це недалеко, за Остбангофом… Давній приятель Вольф… Цей усе зрозуміє…»
Од серця трохи відлягло, проте він не дав собі волі розслабитись. Нові й нові питання вимагали зусиль. Тепер, коли він вирішив готувати себе для тривалої роботи в націоналістичному таборі (а іншої альтернативи у нього не було), постала нагальна потреба набувати досвіду розвідувальної роботи. Раніше до того він не мав ні потреби, ні нахилу, а зараз треба було в собі віднайти здібності все бачити, вмить аналізувати, приймати рішення, завважувати те, на що колись не звернув би жодної уваги.