Хотів поділитися своїми враженнями із Стефою, але та про щось розмовляла з молодим подружжям, яке їхало до Львова, до батьків, десь аж із Донбасу. В очах у молодят — надія, сподівання. Він уже закінчив інститут, працює на заводі, вона — на третьому курсі. Поки що живуть у гуртожитку, але записалися в чергу на квартиру, мріють мати свій куток, ростити дітей.
«А Іван свою хату спалив! — кольнула мозок думка. — Спалив, аби не пустити до неї пана полковника! Не захотів більше знатися з нами…»
До розмови з молодим подружжям не приєднувався. Як виявилось, мова в нього проти тутешньої захаращена. Акцент дуже вже західний, занадто пересипаний іноземними словами. Та коли б тільки іноземними, а то просто покручем. Коробка сірників у англійців — бокс, а в нього боксинка, велосипед — ровер або й того ліпше — бицигля: від англійського бі (два), цикли (колеса). Такий суржик, що ні англійське, ні українське… Так що краще слухати мовчки і дивитися за вікно, де пливуть безкраї ниви. Там відпочиває око, хоча душа все одно лишається неспокійною. Хтось ніби все глибше заганяє в неї щемливий смуток. Думок не позбудешся, не відженеш помахом руки, коли вони налітають, неначе бджолині рої, і жалять усе дошкульніше.
Згадався Мюнхен, остання розмова з Лебедем і Гриньохом. Перестук коліс ніби притлумився, почулися голоси тих, хто виряджав його сюди, хто силував, примусив летіти до краю. Відмовитися — ніякої змоги. Затисли з обох боків, непаче в залізні лещата.
— Бандера посилає до краю групу Бовкуна…
— Хто такий?
— Його вірний драбант[27]… Посилає з надією, що той привезе йому золотий запас УПА.
— Щось не доводилося про такий запас чути.
— Був запас… — якось непевно говорить Лебедь.
— А може, і є, — вперше подає голос Гриньох.
— Там було більше, як п'ятдесят мільйонів тільки совітських карбованців… — Лебедь мнеться, він хоче говорити про інше, а як підступитися, не знає. Допомагає отець-доктор Гриньох.
— Та хай тішаться, хай ловлять журавля в небі, а ми прийшли до тебе, Василю, зовсім для іншої розмови… Треба тобі летіти до краю.
— А чого мені? Хіба когось молодшого немає?
— Тут назріла вельми делікатна справа, молодому Леміш не повірить.
— А мені повірить? Я його…
— І ти його знаєш, і він тебе. У вас розмова вийде. Мусить вийти. Ти повинен переконати його, що Бандера вже зовсім зійшов на пси…
— Сьогодні він уже нездатний керувати організацією! — ледве не вигукує Гриньох. — Геть-чисто здитинів… Який з нього вождь!
— Треба виставити Степана в такому світлі, щоб у Леміша не виникло жодного сумніву. Реальна сила, яка здатна сьогодні продовжити керівництво боротьбою, — еліта інтелігенції, що гуртується навколо УГВР. Ми, тільки ми, повинні мати мандат від воюючої України — мандат на право представляти її інтереси у вільному світі. Перед тобою нам нема чого критися, справу закроєно так, що найближчим часом Бандері доведеться відповідати перед Інтерполом як фальшувальникові фунтів стерлінгів. Англійська «Інтелідженссервіс», на яку він поставив, відвернеться від нього. Гадаю, ти переконаєшся в цьому ще до того, як вилетиш до краю на чолі боївки Бовкуна. Про все я особисто домовився з Керном… Візьмеш із собою для Леміша гроші, а від нього маєш привезти листа. Тільки обернись там так, щоб він не подумав, що за ті гроші ми купуємо в нього мандат. Повернешся, матимеш втричі більше. Щоб не думав там чого про нас, ось тобі чек до швейцарського банку. Цього тобі, сподіваюсь, вистачить… на все життя.
Що він міг їм сказати? Відмовитись? Та вони б його знищили… Дуже вже швидкі вони на розправу з тими, хто відмовляється служити їм. Лебедь недарма вивалив йому на голову отой міх з таємницями. То все для того, щоб знав: дорога одна, і веде вона до Леміша. Тільки повернувшись назад до Мюнхена, можна розраховувати на прихильність цих двох та їхніх прибічників — лопатинських та ребетів. Повернення назад… Чи значиться воно у тій книзі, де списана його доля, чи не полічені там його останні дні?
Гуркіт за спиною шарпонув нерви. Перелякано озирнувся. На порозі купе стояв молодик у формі залізничника. За ним майнула постать військового.
27
Драбант (польськ. drabant, нім. Drabant, Trabant — охоронець) — представник категорії військовослужбовців, в обов'язки яких входили супровід, охорона або прислужування. Спочатку, у XVII–XVIII століттях, в ряді європейських країн драбантами називалися охоронці вищих посадових осіб, зокрема — особиста охорона командувача (наприклад, призначувана на час бою) або почесна варта правителя держави, зі спеціально відібраних людей. У наступні часи (до 1880-х) драбантами називалася офіцерська прислуга з нижніх чинів у козацьких і міліцейських частинах — денщики або вестові офіцерів.