— Яке свинство! Федеральна Республіка пригріла на своїх грудях банду вбивць. Я співчуваю вам… Ви стомлені. Давайте попросимо фрау Хільду приготувати нам каву з коньяком. Це добре поновлює сили.
Кава й коньяк з'явилися негайно, так ніби хазяйка тільки того й чекала, щоб поставити їх на журнальний столик перед гостем. Тільки-но вона вийшла з кімнати, залишивши по собі ледь відчутний запах парфумів, гер Лютценберг перейшов до діла.
— Нас давно непокоїть становище, яке склалося з проводом українських націоналістів. Ці добродії обрали Мюнхен своєю Меккою. За те, що вони тут коять, в Америці їх усіх давно б посадили на електричний стілець, а ми поводимося з ними так, ніби не ми, а вони тут хазяї. Гелен не раз намагався схилити Бандеру та його провід до співпраці з ними, і це врешті було б справедливою платою за нашу гостинність, але той працює на кого завгодно, тільки не на нас… З цим не можна змиритися!
— Цілком з вами згоден, — скориставшись паузою, згонив Фурман.
— Однієї згоди мало, треба діяти…
— Шановний гер Лютценберг, — засовався в своєму кріслі Фурман. — Я… Я, здається, робив усе, що від мене залежить. Чи не з моєї ініціативи ви заручилися підтримкою професора Оберлендера[7]?
Цим нагадуванням Фурман хотів убити зразу двох зайців: спертися на свої давні зв'язки з досить впливовою особою, що стала сьогодні близькою до урядових кіл республіки, й упередити удар, який крився в патріотичній риториці шефа. Однак, йому не вдалося ні те, ні друге. Карл-Гайнц Лютценберг був людиною впертою, і коли вже ставив перед собою якусь мету, то йшов до неї, не зважаючи ні на які перешкоди. Думки чи настрої агента його взагалі мало цікавили, а тим паче тепер, коли на карту поставлено власну кар'єру.
Оберлендера вони справді використали кілька разів саме з ініціативи Фурмана, проте чого досягли? Ефект виявився протилежний бажаному. Замість того щоб послухатися поради колишнього шефа «Нахтігалю» і схилитися до співпраці з федеральною розвідслужбою, Бандера мало не вигнав Оберлендера, ще й погрозив, що коли той і надалі буде тиснути на нього, то він, Бандера, викладе міжнародному трибуналові такі матеріали на шефа «солов'їв», що тому навряд чи вдасться уникнути лави підсудних. Лютценберг зміркував, що про все це агентові знати не варто. Не слід було Фурманові знати й того, що генерал-лейтенант Гелен[8] поставив перед ним завдання усунути Бандеру, як конкурента. «На східному небосхилі для американців повинна світити одна зірка, наша!» Лютценберг знав, що його шеф прагнув виставити себе і свою розвідслужбу єдино спроможною задовольнити цікавість американців до червоного Сходу. Наляканий професор Оберлендер прибіг до Гелена просити захисту. Кілька годин вони думали над тим, як повернути справу на краще, і несподівано дійшли висновку, що «Організацією українських націоналістів» керує не та людина. Кожен, хто б не прийшов на зміну Бандері, буде влаштовувати їх більше, аніж цей параноїк.
«Ви повинні прозондувати можливості, вивчити шляхи, підготувати безпомилковий варіант». Ці слова лисого хитруна, як називали поміж собою офіцери свого шефа, викликали такий переляк у нього, Гайнца Лютценберга, що, крім тупого «яволь, майн дженераль!», він не спромігся вичавити з себе жодного іншого слова. А варто було б сказати про глибоку конспірацію й постійну охорону, якими оточив себе Бандера, про службу безпеки, поставлену вождем головне на охорону власної персони. Коли б не одібрало йому язика там, у кабінеті Гелена, сказав би про все, та чи допомогло б? Зараз він навіть радий, що промовчав. По роздумах операція з усуненням Бендери вже не видається йому нездійсненною. Ось сидить перед ним Фурман, він повинен реалізувати його задум. Ні, коли вже питання стоїть так гостро, треба довести всім, що Карл-Гайнц Лютценберг ще на щось здатний. Не все ж життя тягти лямку ординарного поліцейського шпика, можна спробувати піднятися й вище. Тепер, коли федеральна адміністрація ще тільки-но формується, послуга Геленові, а особливо Оберлендерові, може обернутися для нього вагомим підвищенням. Усі ті думки снували в його голові, поки він смакував духмяну каву і придивлявся до Фурмана, намагаючись визначити, чи здатен він до виконання плану знищення Бандери, щоправда, ще не до кінця розробленого.
— Пийте, пане Фурмане, Хільда знається на справжній каві…
— Дякую, — відказав агент. Йому хотілося додати, що хоча кава й поновлює сили, проте не може вгамувати його жадоби помститися людині, яка так підступно кинула його на міни. Він сподівався, що його шеф якось відгукнеться, а можливо, й допоможе «віддячити» Ярому, але той був націлений на інше.
7
Теодор Оберлендер (нім. Theodor Oberlander) (1905–1998 рр.) — німецькій політичний діяч. На початку 20-х років XX ст. вступив в «Чорний рейхсвер», а також в «Бунд оберланд», яке в 1921 році стало ядром баварських СА. Мав чин оберштурмбанфюрера СА. 1 травня 1933 року вступив в НСДАП. Під час Другої світової війни був політичним керівником у батальйоні «Нахтігаль», який складався з українців. Теорія Оберлендера про те, що причиною соціальних проблем є перенаселеність, широко використовувалася для виправдання жорстокості СС на окупованих територіях і масового насильницького переселення в ході Другої світової війни. Головним положенням цієї теорії була необхідність знищення населення з метою встановлення німецького панування. З осені 1941 року до червня 1943 року командував батальйоном «Бергманн». Після війни, у 1953–1960 рр. обіймав міністерську посаду в уряді Федеративної республіки Німеччини.
8
Рейнхард Гелен (нім. Reinhard Gehlen, 1902–1979) — німецький військовий діяч, генерал-майор (з 1 грудня 1944) Вермахту в період Другої світової війни, один з керівників розвідки на Східному фронті. Творець «Організації Гелена», пізніше перетвореної у Федеральну розвідувальну службу Німеччини (BND). Перший президент Федеральної розвідувальної служби (BND).