Леді Лавінія перевела зір туди. Якби колись, то їй стало б прикро, що такий інтерес викликає її запекла суперниця в усіх модах. Але зараз їй було геть байдуже, вона хіба зауважила, що вважає ті безглузді гірлянди з троянд на сукні просто пародією.
За спинами жінок Голт звернув увагу містера Флемінґа на останню ложу.
— Господи помилуй, Вільяме! Та це ж герцогиня Квінсберрі зі своїм сином... Марчем, ти знаєш. Повір мені, в цілому місті немає гостинніших людей. Коли я востаннє в них бував...
— Чарльз знає тут все про всіх, — простодушно зауважила місіс Флемінґ і здивувалася, чому кузина засміялася.
Коли завіса піднялася перед першим актом, Лавлейса ніде не було видно і Лавінія спробувала зосередитися на виставі. Але важко зосередитись на такому, коли всі думки перейняті чимось набагато більшим. Вона була не єдина глядачка, чию увагу не полонив Ґаррік. Нещасний Річард сидів у тіні ложі й думав тільки про те, як мине цей короткий час, і що вже ніколи він не поведе дружину до театру, і що ніколи не сидітиме з нею, не спостерігатиме за кожною зміною на її обличчі.
У першому антракті Лавлейс ще не з’явився, але прибуло багато інших знайомих, які захотіли побачити Карстерзів. Маркгем, Вайлдінґ, Деверо, сер Джон Фортеск’ю — кожен заходив у ложу вклонитися Лавінії, а тоді був представлений місіс Флемінґ, сміявся та обмінювався жартами з чоловіками й виходив.
Як це вона раніше не розуміла, що наскільки любить таке життя? — дивувалася Лавінія. Почався другий акт, і тепер майстерність Ґарріка зацікавила й захопила також її. На якусь мить вона навіть забула про своє лихо й аплодувала так само щиро, як і всі інші, так само весело сміялась.
Але потім знову про все згадала і знову впадала в несказанний смуток.
Але Річард почув її веселий сміх, і його брав ще більший жаль, ніж її. І нічим тут не зарадиш: Лавінія втішається думкою, що покине його.
Коли завіса впала, місіс Флемінґ раптом стала допитуватися, чи не Трейсі це сидить у ложі по той бік. Лавінія озирнулася, щоби глянути. У ложі сам сидів Його Світлість і, певно, не знав про присутність кузини.
— Правда, це Трейсі? — наполягала місіс Флемінґ. — Я дуже добре пам’ятаю його обличчя.
— Так, — кивнула Лавінія та помахала йому.
Ендовер підвівся, уклонився й вийшов зі своєї ложі. Вже через якусь мить він власною персоною був біля них і поцілував руку кузині.
Тепер Лавінія побачила Лавлейса — стояв у партері й дивився на неї. Він теж зник з поля зору, і вона здогадалася, що Лавлейс підійде поговорити з нею. Вочевидь, він не помітив герцога неподалік у тіні.
Річард і містер Флемінґ вийшли з ложі, залишився тільки Чарльз Голт, захопивши всю увагу місіс Флемінґ. Хоч би Трейсі пішов звідси! Як вона взагалі може відповісти Лавлейсу, поки тут засів Його Світлість.
Капітан Лавлейс постукав у двері. Вона одразу запросила його ввійти і прикинулась здивованою. Його Світлість прижмурено глянув на неї, швидко зиркнув на Лавлейса, що помітно розгубився через присутність герцога. Ані тіні емоцій не було на цьому безпристрасному обличчі, але Лавінії братова поведінка здалася просто зловісною — от мовби він розгадав її наміри й готовий був їх розбити. Вона дивилась, як він посміхається до Лавлейса, як припрошує сідати. Чи то випадково, чи умисне, але він розмістив крісла так, аби сидіти між нею і капітаном. Він уміло зав’язав розмову з місіс Флемінґ і переставив сцену по-своєму.
От уже й Лавінія мусила слухати люб’язного містера Голта, Лавлейс тим часом, як вона побачила краєм ока, став жертвою її кузини. Леді Лавінія не могла з ним ані заговорити, ані навіть знаку подати не наважувалася, так вправно Його Світлість керував цією сценою. Тепер Лавінія уже була цілком упевнена, що він таки керує. Він якось здогадався про її намір переговорити з Лавлейсом цього вечора, і робить усе, щоб їм завадити. Як саме він про це довідався, вона й уяви не мала, але надто добре його знала, щоб дивуватися. Він зробить все, що тільки зможе, аби не дати їй зганьбитися. Це Лавінія також знала. Сам він хоч би як там уже поводився, а от поведінка сестри мусить бути поза плітками і підозрами; він знайде спосіб розлучати їх з Лавлейсом, поки не зможе остаточно позбутися залицяльника. Вона не знала, як він це зробить, але й не сумнівалася, що свого він доможеться. І тоді їй доведеться залишитися з Річардом... Річардом, який її не хоче. Якби Трейсі пішов! Ах! Він підводиться!
Його Світлість Ендовер уклінно запросив Лавлейса скласти йому товариство в його ложі. Жодних відмов і слухати не хотів. І ось тріумфально забрав полоненого до себе.
За хвилину в ложу повернувся містер Флемінґ. Третій акт почався саме тоді, коли прийшов Річард і тихо сів на своє місце. Вистава тривала. У наступному антракті в її ложу не прийшов ні Трейсі, ні Лавлейс. Зі свого місця Лавінія бачила, як Трейсі представив Лавлейса Ендрю. Вона тільки здогадувалась, як майстерно Його Світлість тримає капітана біля себе...
Прийшов вклонитися і лорд Ейвон, який усього тиждень тому повернувся з Бата. Він має що розказати дорогій леді Лавінії. Як Чамлі з Формутом наважилися битися на дуелі на полях Півмісяця[91] і як їх заарештували. Яким скаженим був Красень, але як літа даються взнаки і як перешіптуються про те, що міць його слабне. У будь-який інший час це надзвичайно зацікавило б міледі, але тепер це здавалося їй нудним і навіть дратувало.
Вистава тривала. Скраб і Боніфейс грали так, що регіт у залі не вщухав; усі, окрім Річарда і його дружини, були в захваті. Незрівнянній Кітті не вдалося привернути увагу Лавінії. Чи зможе Лавлейс заговорити з нею в останньому антракті? Турботливе питання місіс Флемінґ розворушило її, і вона вимушено всміхнулася — нічого, мовляв, особливого, трохи болить голова — і продемонструвала зацікавленість п’єсою. Ще один антракт: чи він прийде? Вона відчула руку в себе на плечі. Річардів голос пролунав дуже ввічливо:
— Тут трохи душно, моя люба. Може, прогуляєшся на свіжому повітрі?
Їй до нестями хотілося схопити його за руку, але вона стримала себе. Невпевнено підвелася. Місіс Флемінґ поставила крапку.
— Аякже. Це так дбайливо, містере Карстерз! От і я хотіла б прогулятися між усіма цими людьми! Чарльз пропонує нас супроводжувати! Що скажеш, Лавві?
— Радо погоджусь, якщо вам так ліпше, люба кузино.
— Тоді ходімо, дорогенька. У Чарльза є по руці на кожну, тому можемо лишити наших чоловіків, хай балакають.
Вони вийшли в широкий коридор і рушили до фойє. Там Лавінію побачив лорд Марч — вона завжди його цікавила, він підійшов і запропонував товариську руку. Лавінія вдячно прийняла, бо ж так врятувалася від прісних теревенів містера Голта. Вони з Марчем рушили туди, де сиділа його мати та містер Селвін. Хтось приніс їй келих з ратафією[92], а Монтеґю підійшов поговорити.
Річард, щойно ступивши за двері ложі, зразу попав у руки Його Світлості Ендовера.
— О! Дік!
Річард відповів холоднокровно.
— Ви хотіли поговорити?
Трейсі побачив, що наближається містер Флемінґ.
— Тільки запитати, чи можна буде з вами під’їхати на Ґросвенор-сквер? Хотів би сказати вам дещо важливе.
— Звичайно, — вклонився Річард і повернув собі в другий бік.
Лавлейс, якому нарешті вдалося вирватися з бельмануарівських пазурів, поспішно шукав Лавінію. Не знайшовши її в ложі, подумав, що вона мусить бути у фойє, тож треба якось пробитися туди. Як тільки вона його побачила, поставила свій келих і зірвалася на ноги.
— О, капітане Лавлейс! Ви прийшли, щоб провести мене на моє місце? Я майже не бачила вас за цілий вечір. Ні, Маркгеме, не мусите йти зі мною! Ні, ні, і ви, мілорде! Мадам... — Вона зробила реверанс старій герцогині й пішла геть, спираючись на Гаролдову руку.
Коли обоє опинилися в порожньому коридорі за ложами, він палко глянув на неї.
— Ну що, моя найдорожча? Що?
Лавінія сумно скривилася.
— Так, — мовила, — мені доведеться поїхати з вами.
91
Йдеться про Королівський Півмісяць — житлову вулицю з 30-ти будинків у місті