Одного разу, вдаривши квартою[99], Трейсі кінчиком шпаги черкнув рукав батистової мілордової сорочки. Той спритно відскочив і, не встиг ще Трейсі стати в позицію, як мілорд парирував і відповів прямим випадом, високо піднявши зап’ястя. Леза схрестилися, сильне лезо зустрілося зі слабким[100], і мілорд націлився прямо в груди супротивнику.
Діана зажмурилася, чекаючи, як Трейсі звалиться додолу. Цього не сталося, натомість почалось безладне тупотіння і скрегіт зброї, Діана знов розплющила очі й побачила, що герцог викрутився і спритно парирував.
Карстерз знав, що довго не витримає. Його плече, роз’ятрене довгою їздою, нестерпно боліло, а зап’ястя потрохи мов затерпало; у голові дзвеніло, хоч він старався не звертати на це уваги. Але очі його сяяли і войовничо виблискували якоюсь первісною жагою вбивства.
Герцог оборонявся з майже нелюдською вправністю, рухався твердо й обдумано і здавався невтомним.
Тим часом Карстерз рухався швидко і легко, як пантера, граційний у кожному повороті свого стрункого тіла. Раптом він вдарив з-під руки, імітуючи третю позицію. Його Світлість змінив темп, парируючи квартою[101], Джон і собі враз змінив випад на кварту, і леза схрестилися; Трейсі відповів, простягнувши руку на всю довжину, і на плечі, на білому мілордовому рукаві, проступила густо-червона пляма.
Діана придушено скрикнула, знаючи, що це ж та сама рана, а герцогське лезо опустилося.
— Чи ви... задоволені? — спитав холодно, хоч трохи задихано.
Мілорд похитнувся, але опанував себе і втер чоло рукою.
— До зброї! — тільки й відповів, незважаючи на благання дівчини.
Трейсі знизав плечима, відбиваючи новий удар, бій тривав.
Очі Трейсі були примружені, Діані здалося, що він випнув напружене підборіддя і закусив тонку нижню губу.
З жахом вона побачила, що Карстерзові уривається подих і що на обличчі він аж посірів. Це була мука — отак бездіяльно сидіти, і вона готова була хоч уже схопитись і кинутись йому на підмогу. Раптом мілорд зробив удаваний випад, вивернувши руку, і розітнув герцогський рукав, на долівку закапала кров.
Трейсі не звернув на це уваги і так спритно відповів на удар, що лезо Джека задрижало, він похитнувся й відступив. На мить йому здалося, що це кінець, але якось опанував себе, знов став боронитися.
Діана, майже така сама бліда, як і коханий, вже стояла на ногах, притискаючи руки до грудей. Вона бачила, що Джон уже не так точно орудує шпагою, не стало й усмішки. Зараз вуста були розтулені, напружені, на чолі глибокою борозною пролягла зморшка.
В цю мить, розбивши тишу великого будинку, почулося якесь несамовите калатання дзвоника.
Посинілі губи Карстерза беззвучно заворушилися, і Діана, гадаючи, що це прибув її батько, рушила попри стіну до дверей.
За мить у коридорі почулися кроки; почувся веселий схвильований голос, а потім — низький, дещо похмурий.
Обличчя Його Світлості стало направду мов у самого диявола, але Карстерз вдавав, що не помічає всього, що діється за дверима, начебто й не чує тих голосів, та ще й так майстерно почав нападати, що Трейсі мусив швидко відступити. За дверима хтось голосно допитувався, що відбувається в замкненій кімнаті, і Діана, побачивши, що мілорд ось-ось геть знесиліє, кинулася стукати у двері:
— Скоріше, скоріше! — закричала вона. — Хто там є, вибийте двері, заради Бога! Вони замкнені!
— Боже милий! Там жінка! — скрикнув чийсь голос. — Слухай, Діку!.. Вони там... б’ються!
— Швидше! — благала нещасна Діана.
І тоді почувся нижчий голос:
— Відійдіть, мадам, ми зламаємо замок.
Вона швидко відступила, але й далі спостерігала за дуеллю, і тут Ендрю вдарив плечем у міцні двері. За третім ударом замок зламався, двері розчахнулися, і лорд Ендрю ввірвався до кімнати.
Ті двоє біля вікна билися не на життя, а на смерть, і то все швидше і швидше.
— Чорт забирай! — крикнув Ендрю, роздивляючись дуелянтів. Він зацікавлено рушив уперед — і враз розгледів Джекове обличчя. Вкрай здивований, він покликав Річарда.
— Господи милий! Діку! Сюди! Швидше! Та це ж... він, правда?
Діана побачила, як до них підійшов високий джентльмен, дуже схожий на її коханого. Подальші події розгорталися блискавично. Хтось відчайдушно скрикнув, і поки вона збагнула, що сталося, Річард вихопив шпагу з піхов, вдарив по схрещених лезах і вибив супротивникам зброю з рук. І в цю мить час мов повернув назад, і Джек, упізнавши брата, розлючено закричав:
— Чорт, Діку! Ану, геть з дороги!
Трейсі ж, спершись на шпагу й тяжко дихаючи, стояв і, як завжди, цинічно посміхався.
Річард, побачивши, що його брат знову нападає на герцога, став видирати шпагу з його ослаблих рук:
— Джоне, перестань! Що за дурниці!
Він вихопив шпагу з братової руки, жбурнув її в інший куток, і в цю ж мить мілорд беззвучно осунувся й повалився на підлогу.
Розділ XXVIII
Трагедія обертається на комедію
Глухо скрикнувши, Діана кинулась через усю кімнату до вікна, де лежав мілорд, але Річард її випередив. Він упав навколішки перед непорушним братом, добираючись до рани.
Діана, з другого боку, оглядала пораненого.
— Це на плечі, сер... і це давня рана. Ох, він же ж не... помер?
Річард мовчки похитав головою і обережно відкрив білосніжне плече. Рана не дуже кривавила, і вони обоє дбайливо перев’язали її своїми хустинками та ще взяли зі столу серветку.
— Він цілком виснажений, це очевидно, — спохмурнів Річард і підніс руку братові до губ. — Він дихає.
Озирнувшись, Діана скомандувала:
— Хай хтось із чоловіків принесе води і коньяку!
— Вже лечу, мадам! — негайно відповів Ендрю і побіг.
Вона знову повернулася до мілорда, тривожно вдивляючись йому в лице.
— Він житиме? Ви... певні? Він... він проїхав увесь шлях од Молтбі... заради мене! — Вона зітхнула, притискаючи до уст безживну мілордову руку.
— Заради вас, мадам? — здивовано глянув Річард.
Вона спаленіла.
— Так... він... ми... я...
— Розумію, — серйозно сказав Річард.
Вона кивнула.
— Так, і... І герцог схопив мене, привіз сюди... і тут він прибув і врятував мене!
Вітер з вікна ворушив складки мілордової сорочки, гойдав пасемце її чорних кіс. Діана відгорнула кучерик і спантеличено подивилася на Річарда.
— Даруйте, сер, але ви такі з ним схожі!
— Я його брат, — коротко відповів Річард.
Її очі здивовано округлилися.
— Його брат, сер? Я ніколи не знала, що в містера Kappa є брат!
— Містера... кого? — спитав Річард.
— Kappa. Це ж, певно, не його прізвище, так? Я чула, як герцог називав його Карстерзом і... мілордом.
— Він уже граф Вінчем, — відповів Річард, простягнувши руку, щоб узяти в Ендрю глечик з водою.
— Божечку! — Діані забило дух. — Але ж він казав, що розбійник!
— І це правда, мадам.
— Правда? Але це якось безглуздо... і так на нього схоже!
Вона змочила хустку у воді й приклала мілордові до чола.
— Він ніяк не приходить до тями, — промовила стривожено. — А ви певні, що це не...
— Цілком. Він скоро отямиться. Ви казали, він їхав здалеку?
— Він точно їхав здалеку, сер... Як би я хотіла, щоб він не був такий блідий... він гостював у домі О’Гари у Молтбі.
— Що? В О’Гари?
— Так, і мав уже їхати звідти... А його рана ще не загоїлася! — і знову поцілувала безсилу руку.
Біля вікна Його Світлість, уже рівно дихаючи, дивився на Ендрю крізь лорнет.
— Чи можу я дізнатися, а тебе що привело сюди? — спитав солодкавим голосом. — І чого це ти прихопив святого-праведного Річарда?
— Я приїхав сюди, бо так собі захотів. Я й не сподівався тебе тут побачити. Слово честі, от не сподівався!
99
Випад для прямого уколу з позиції, коли леза холодної зброї супротивників поєднані на рівні верхньої частини тіла.
100
Сильна частина леза — перша третина від ефесу (де лезо найміцніше), відповідно слабка — третя третина з вістрям, перо; описаний момент зазвичай настає під час відбивання атаки переміщенням леза з верхнього поєднання лез у нижнє або ж навпаки.
101
Так званий четвертий захист — від уколів у ліву частину тіла та ударів у ліве плече чи скроню; вістря спрямоване дещо вище голови супротивника, лікоть зігнутий на рівні пояса, передпліччя повернуте до супротивника, а долоня тильним боком повернута направо.