Герда пахне конвалієвими духами.
— Відпустіть мене, — каже вона. — Цим ви нічого не досягнете в дами з рудим волоссям. А ви ж саме цього хочете, хіба ні?
— Ні, — брешу я.
— Вам треба було зовсім не звертати на неї уваги. А ви натомість втупились у неї, як загіпнотизований, та ще й влаштували цю комедію зі мною. Боже, ви зовсім новачок!
Я все ще намагаюсь зберегти на обличчі вимушену посмішку; мені б нізащо не хотілося, щоб Ерна помітила, як я й тут попався.
— Нічого я не влаштовував, — слабо відпираюсь я. — Я не хотів танцювати.
Герда відштовхує мене.
— Ну й кавалер же ви! Кінчаймо! У мене болять ноги.
Я міркую, чи варто їй пояснювати, що я мав на думці зовсім інше. Хтозна, чим це може скінчитися для мене. Тому я вирішую тримати язик за зубами і, високо піднісши голову, але трохи присоромлений, іду за нею до столу.
Тим часом там уже відчувається дія алкоголю. Георґ і Ризенфельд перейшли на «ти». Ризенфельд став просто Алексом. Він скоро почне й від мене вимагати, щоб я звав його на «ти». Завтра вранці, звичайно, все це забудеться.
Я сиджу похмурий, злий і чекаю, поки Ризенфельд стомиться. По танцювальному майданчику пливе людський натовп, повільний потік гамору, почуття тілесної близькості й стадності. Ерна теж з викликом пропливає повз самий наш столик. Мене вона ігнорує. Герда штовхає мене в бік.
— Волосся пофарбоване, — каже вона.
В душу закрадається огидне почуття, що Герда хоче мене втішити.
Я киваю головою і помічаю, що вже досить-таки п’яний. Нарешті Ризенфельд кличе кельнера. Ліза пішла, тому він теж не хоче тут більше залишатися.
Минає ще деякий час, поки ми розраховуємось. Ризенфельд справді платить за шампанське: я думав, що він залишить нас тут із тими чотирма пляшками, які замовив сам. Ми прощаємося з Віллі, Рене де ля Тур і Гердою Шнайдер. Уже все одно кінець: навіть музиканти лаштуються йти. Всі збиваються біля виходу і гардеробу.
Я раптом опиняюсь поруч з Ерною. Її кавалер розмахує своїми довгими руками, добуваючи їй пальто. Ерна міряє мене крижаним поглядом.
— Ось де я тебе спіймала! Ти, мабуть, не сподівався?
— Ти мене спіймала? — спантеличено питаю я. — Навпаки, я тебе!
— Із ким! — веде вона далі, ніби не чуючи моєї відповіді. — 3 дівками з кафешантану! Не торкайся до мене! Хтозна, чого ти вже від них набрався!
Ніхто й не думав доторкатися до неї.
— Я тут у справах, — кажу. — А ти? Як ти потрапила сюди?
— У справах! — глузливо сміється вона. — У справах! Хто ж помер?
— Опора держави, дрібний вкладник, — відповідаю я, гадаючи,
що сказав дуже дотепно. — Його ховають тут щодня, але за надгробок йому править не хрест, а мавзолей, що зветься біржею.
— І такому марнотратникові ще довіряють! — невгаває Ерна. Моїх слів вона знову ніби й не чула. — Між нами все скінчено, пане Бодмер!
Ґеорґ і Ризенфельд проштовхуються до гардеробу, щоб одержати свої капелюхи. Я помічаю, що в захисті мені не щастить, і переходжу до нападу.
— Слухай! — кажу. — Хто мені ще сьогодні після обіду брехав, що не може виходити з дому, бо страшенно болить голова? І хто ж відразу опинився тут з товстим спекулянтом?
Ерна аж полотніє.
— Осоружний віршомазе! — шипить вона, ніби бризкає отрутою. — Ти, мабуть, думаєш, що коли вмієш списувати вірші в померлих, то й сам чогось вартий? Навчись спочатку заробляти доволі грошей, щоб міг вивести на люди свою даму! А то вже остогид з своїми прогулянками на лоно природи! «До шовкових стягів травня!» Ой держіть мене, а то впаду!
«Шовкові стяги» — це цитата з вірша, якого я послав їй сьогодні після обіду. У мене все аж кипить усередині, але я посміхаюсь:
— Не викручуйся, — кажу їй. — Хто йде звідси додому з двома солідними комерсантами? А хто з кавалером?
Ерна вражено дивиться на мене.
— То я повинна вночі сама йти вулицею, як проститутка? За кого ти мене вважаєш? Думаєш, мені хочеться вислухувати кожного йолопа? Так ти гадаєш?
— Тобі взагалі не треба було приходити сюди.
— Так! Гляньте на нього! Він ще й наказуватиме мені! Забороняє виходити з дому, а сам вештається всюди! А ще чого бажаєш? Щоб я тобі штопала шкарпетки? — Вона в’їдливо сміється. — Сам п’є собі шампанське, а для мене вистачить і зельтерської води та пива чи дешевого молодого вина!
— Шампанське замовляв не я, а Ризенфельд.