Не сідаючи, я сказав Френсісові:
— Не можемо більше вас затримувати. Дякую, що прийшли.
— Не йдіть, пане лікарю, — заперечив Арнольд. Можливо, йому потрібна була чоловіча підтримка, хотілося оточити себе чоловіками. А може, вони цікаво поспілкувалися. Баффін умів по-товариському грубо лигатися з homme moyen sensuel[8]. Це теж допомагає зберегти шлюб. Арнольдів келих легенько стукнувся в нижні зуби. Відколи він спустився сюди, уже, мабуть, чимало видудлив.
— На все добре, — багатозначно звернувся я до Френсіса.
— Я надзвичайно вдячний вам, пане лікарю, — озвався Арнольд. — Що я вам винен?
— Нічого ви йому не винні, — відрубав я.
Френсіс мав жалюгідний вигляд. Він підвівся, слухаючись моїх наказів і зрозумівши, що опиратися марно.
— Що стосується того, про що ми говорили, — змовницьки прошепотів він мені біля дверей. — Якщо ви побачитеся з Крістіан…
— Не побачусь.
— Усе одно, про всяк випадок ось вам моя адреса.
— Вона мені не знадобиться. — Я провів його передпокоєм. — До побачення. Дякую.
Я гупнув за ним вхідними дверима й повернувся до Арнольда. Ми обидва трохи нахилилися ближче до електричного каміна. Я почувався сп’янілим і, незрозуміло чому, наляканим.
— А ви непохитні зі своїми друзями, — зауважив Арнольд.
— Він мені не друг.
— Мені здавалося, ви сказали…
— Досить про нього. Ви справді гадаєте, що Рейчел спуститься повечеряти?
— Так, мені так здається. Кажу це зі свого досвіду. Вона не вміє довго сердитися після таких випадків, як оце зараз, коли я втрачаю витримку. Тільки не подумайте, що такі бійки в нас — звична справа. Але часом ми обидва вибухаємо, а потім усе саме налагоджується, і знову визирає сонце. Ми з нею дуже близькі. І ці суперечки не справжня ворожнеча, а лише одне з облич кохання. Сторонньому, мабуть, непросто зрозуміти.
— Гадаю, зазвичай при цьому не буває сторонніх.
— І справді. Ви ж вірите мені, Бредлі, еге ж? Для мене дійсно важливо, щоб ви повірили. Я не просто захищаюся. Це правда. Ми обидва кричимо одне на одного, але це не становить жодної небезпеки. Розумієте?
— Так, — погодився я, залишаючи свій осуд при собі.
— Вона казала щось про мене?
— Лише те, що не хоче вас сьогодні бачити. І що завтра буде такою, як зазвичай, — пробачить усе й забуде.
Не було потреби передавати Арнольдові слова його дружини. Хай там що, яке вони мали значення?
— Вона надзвичайна людина, уміє великодушно пробачати й дуже добра. Я на якийсь час дам їй спокій. Незабаром вона пожаліє мене та спуститься вниз. Ми ніколи не дозволяємо собі гніватися після заходу сонця. До того ж це не справжній гнів. Ви ж розумієте, Бредлі.
— Так.
— Дивіться, — вів далі Арнольд, — у мене тремтять руки. Дивіться, як хитається склянка. Це я ненавмисно. Хіба не дивно?
— Вам варто викликати завтра вашого лікаря.
— Ох, гадаю, до завтра мені вже буде ліпше.
— Щоб оглянув її, а не вас, дурнику.
— Так, так, звісно. Але вона дуже швидко видихає. Хай там як, вона не важко травмувалася, це я чітко зрозумів. Ох, дякувати Богу, дякувати Богу, дякувати Богу. Я неправильно зрозумів усю ту історію з коцюбою. Вона так розгнівалася, що просто прикидалася, і я не можу її звинувачувати. Ми просто двійко дурників. Насправді вона не надто травмувалася, Бредлі. Лікар мені пояснив… Ісусе, ви вважаєте, що я якесь чудовисько?