Я подумав, що мине трохи часу й він відчуватиме до мене неприязнь через цей випадок. Але вголос сказав лише:
— Певна річ, я нікому про це не розповідатиму.
Арнольд озвався з роздратованим виглядом:
— Як вам буде завгодно. Я не прошу вас бути розважливим. Бажаєте ще трохи хересу? Чому ви так, я б сказав, грубо випхали того ескулапа?
— Хотів поговорити з вами.
— А про що це він товкмачив під кінець?
— А, пусте.
— Він казав щось про Крістіан. Це ваша колишня дружина? Хіба її не так звуть? Шкода, що я не встиг із нею познайомитися, ви так швидко її позбавилися.
— Гадаю, мені краще піти. Скоро спуститься Рейчел і відбудеться примирення.
— Думаю, не раніше ніж за годину.
— Припускаю, лише досвід та індуктивне мислення одружених людей допомогли вам дійти такого висновку. Весь час одне й те саме…
— Не ухиляйтеся, Бредлі. То це він говорив про вашу колишню дружину?
— Так. Він її брат.
— Правда? Брат вашої колишньої дружини? Як дивно. Шкода, я не знав цього раніше — роздивився б його ретельніше. Ви що, теж миритеся, чи що?
— Ні.
— Ой, не відступайтеся, щось таки відбувається.
— Вам подобається, коли щось відбувається, чи не так? Вона повертається до Лондона, цього разу вдовою. Мене це аж ніяк не стосується.
— Чому ні? Ви хіба не збираєтеся з нею зустрітися?
— Якого дідька мені з нею зустрічатися? Я не зношу її.
— Ви такий оригінал, Бредлі. А скільки у вас власної гідності! Так багато часу спливло, я б помер від цікавості. Мушу зізнатися, я страшенно хотів би познайомитися з вашою колишньою. Ніколи не міг уявити вас одруженим.
— Я теж.
— Що ви таке кажете? Отже, лікар — її брат. Ага, зрозуміло.
— Ніякий він не лікар.
— Що ви таке верзете? Самі ж казали, що лікар.
— Його позбавили диплома.
— Колишня дружина, колишній лікар. Як цікаво. А за що?
— Не знаю. Якісь махінації з наркотиками.
— Які такі махінації? Що саме він чинив?
— Кажу вам, не знаю! — вигукнув я, відчуваючи, як знову повертається знайоме роздратування. — Мене це не цікавить. Він мені ніколи не подобався. Ще той мерзотник. Між іншим, сподіваюся, ви не розповідали йому, що тут сьогодні насправді сталося. Я сказав, що це був нещасний випадок.
— Ну, те, що тут насправді сталося, не так уже й… я маю на увазі, що він міг здогадатися.
— Сподіваюся, що ні! Ще шантажуватиме вас, від нього можна сподіватися.
— Від цього пана? Та ні!
— Хай там як, він, дякувати Богу, давним-давно зник з мого життя.
— Але ж тепер повернувся. Бредлі, вам відомо, що ви занадто суворий?
— Як не дивно, існують поняття, яких я не схвалюю.
— Це нормально: не схвалювати якихось понять. Але ви не можете не схвалювати людей. Це відріже вас від цілого світу.
— Я й сам хотів би бути «відрізаним» від таких, як Марло. Щоб бути справжньою особистістю, доводиться встановлювати обмеження, визначати кордони й казати «ні». Я не збираюся втручатися в життя інших людей якимось розпливчастим кавалком ектоплазми. Оця незрозуміла прихильність до всіх і кожного заважає по-справжньому зрозуміти бодай когось.
— Прихильність не мусить бути незрозумілою…
— І заважає бути вірним бодай комусь.
— Потрібно вдаватися в деталі. Зрештою, справедливість…
— Ненавиджу балачки та плітки. Краще тримати язика за зубами. А іноді взагалі не думати про людей. Справді вартісні думки народжуються в тиші.
— Бредлі, не кажіть так, прошу. Послухайте! Я казав, що для справедливого судження потрібно знати подробиці. Ви стверджуєте, що вам не цікаво, чому його позбавили диплома. А мало б бути! Ви називаєте його ще тим мерзотником. А я хотів би знати, яким «тим». Очевидно ж, що ви й самі гадки не маєте.
Щосили намагаючись стримати роздратування, я сказав:
— Я був радий позбутися своєї дружини, і він теж зник із мого життя. Хіба ви не збагнули? Мені це видається достатньо зрозумілим.
— А мені він сподобався. Я запросив його навідуватися до нас час від часу.
— О Господи!
— Але, Бредлі, ви не можете відкидати людей, просто викреслювати їх зі свого життя. Ви мусите цікавитися ними. Допитливість — ознака чуйності.
— Я не вважаю допитливість ознакою чуйності, це радше сигнал недобрих намірів.
— Письменник живиться подробицями.
— Такий письменник, як ви. Але не такий, як я!
— І знов за рибу гроші, — застогнав Арнольд.
— Навіщо захаращувати все джунглями «подробиць»? Коли уява оживає по-справжньому, потрібно забути про подробиці, вони лише заважають. Мистецтво — це не насмикані з життя шматки.