Залишилося лише написати присвяту. Я присвячую цю книжку тому, для кого написав її та чиє ім’я не можу тут назвати. Від щирого серця, аби «засвідчить шану, а не власний хист»[2], я присвячую цей твір, на який ви надихнули мене і який завдяки вам з’явився на світ, вам, моєму найдорожчому другові, моєму поплічникові й учителю; і масштаб моєї вдячності зможете оцінити лише ви. Я знаю, що ви пробачите цій книжці багато її недоліків так само милосердно, як не помічали численних вад її автора.
Бредлі Пірсон
Далі наводиться
РОЗПОВІДЬ БРЕДЛІ ПІРСОНА
із заголовком:
ЧОРНИЙ ПРИНЦ
Свято любові
Частина перша
Імовірно, найефектніше і найдраматичніше було б розпочати цю історію з тієї миті, коли мені зателефонував Арнольд Баффін і сказав: «Бредлі, чи не могли б ви, заради Бога, приїхати? Думаю, я щойно вбив свою дружину». Але глибший візерунок історії підказує мені, що першим у ролі пажа чи покоївки має з’явитися Френсіс Марло (йому б сподобалися ці óбрази). Він вийшов на сцену за якісь півгодини до вирішального Арнольдового дзвінка, і новина, з якою до мене навідався, перетворилася на рамку, чи контрапункт, чи зовнішню оболонку драми Арнольда Баффіна, що спалахнула тієї миті та тривала ще деякий час. Насправді існує чимало місць, із яких я міг би розпочати. Я міг би розпочати зі сліз Рейчел чи Прісцилли. У цій історії проллється чимало сліз. Якщо пояснювати все детально, будь-який порядок оповіді видасться випадковим. А й справді, коли все почалося? Те, що три, а то й чотири точки відліку, які я навів, не пов’язані жодним причинним зв’язком, уже наштовхує на роздуми (позбавлені здорового глузду, навіть не сумнівайтеся) про загадковість людської долі.
Як уже пояснював, я збирався поїхати з Лондона. Було вогке й холодне травневе пообіддя. Вітер не ширив квіткового аромату, а лише вкривав тіло хворобливою вологою, а потім намагався здерти її разом зі шкірою. Валізи вже були зібрані, і я намірявся зателефонувати й викликати таксі, аж тут відчув нервову потребу відкласти від’їзд, посидіти на доріжку й поміркувати — мені казали, що росіяни перетворили це на своєрідний ритуал. Я поклав слухавку, зайшов до невеличкої, захаращеної вікторіанськими меблями вітальні та сів. У результаті мене миттєво охопило занепокоєння через численні приготування, які я перевірив уже сто разів. Чи достатньо я взяв снодійного? Чи не забув покласти екстракт беладони? Чи не забув покласти свої записники? Писати я можу тільки в певних записниках із чітко визначеною шириною рядків. Я знову побіг до передпокою. Записники, снодійне й беладону я, звичайно, знайшов, але тепер мої валізи знову були наполовину розпаковані, а серце скажено гупало.
Тоді — утім, уже досить давно — я мешкав у квартирці на першому поверсі блокового будинку на невеличкому й чарівному, але обшарпаному подвір’ї в Північному Сохо, неподалік від Поштової вежі. Тут цілий рік було гамірно й убого, але я віддавав перевагу цій пристойній столичній убогості, а не статкам і несмаку мешканців передмість, які привабили Баффінів. Вікна моїх «апартаментів» виходили у двір. Зі спальні розгортався краєвид на смітники й пожежні сходи, а з вітальні — на гладеньку цегляну стіну, вкриту засохлою багнюкою. Моя вітальня (власне, це була лише половина кімнати, а друга половина, гола й занепала, правила за спальню) була оздоблена дерев’яними панелями того м’якого благородного відтінку зеленого, який з’являється тільки після п’ятдесяти років вицвітання. Я захарастив помешкання надлишком меблів, вікторіанськими та східними антикварними дрібничками, різноманітними крихітними objets d’art[3], невеличкими подушками, інкрустованими тацями, оксамитовим одягом, навіть серветочками, ба більше — мереживом. Я не колекціоную, а накопичую. До того ж я надзвичайно охайний, хоча й можу змиритися з пилюкою. Моя квартира була затишним лоном, куди не зазирав жоден промінчик сонця, з ретельно підібраним інтер’єром і без зовнішнього світу. Помітити шматочок неба можна було лише від парадних дверей будинку — це ще не вхід до мого помешкання, — задерши голову й роздивившись його серед високих будинків і над незворушною суворістю будівлі Поштової вежі.