Малоймовірно, що її нагороди та старий мундир справлять на запорогів хоч якесь враження, але принаймні не завадять.
14.
Виринувши з мембрани шлюзу, Данило та Роза побачили спочатку доволі просторий причальний майданчик, на який виходило три великих круглих коридори, а вже потім на майданчику помітили всього лише якогось хлопчину років двадцяти, не більше, із зачіскою «сокіл», зодягненого у вилинялий флотський комбез не за розміром. Але зате із великим бластером на поясі. Всього лише джура, та й те якийсь пересічний. Роза пробурмотіла:
― Ну а шо ти хотів, щоб тебе самі отамани зустрічали? Тут же як, Данило: кому треба, той сам приходить… Егей, хлопче, - гучніше сказала вона, звертаючись до джури. ― Вітаю. Нам би когось із отаманів побачити. Маємо пропозицію.
Джура подивився на них неприязно, поправив на поясі бластер та кинув:
― За мною йдіть.
Цокотячи магнітними підковками, посунув у середній коридор. Данило та Роза пішли за ним, намагаючись не робити різких рухів, щоб не підстрибнути до стелі – тут не було гравітки на підлозі, запороги, здається, користувалися здебільшого магнітними підковками, а створити на цій планетці більшу силу тяжіння за рахунок прискорення її обертання полінувалися. Або не захотіли – мабуть, з метою маскування. Хоча, звісно, вже давно всі, хто мав бажання поцікавитися, знали, на яких планетоїдах та астероїдах розташовані бази Братства. Все одно всіх, хто приходив туди без дозволу, зустрічали спочатку вогнем, а вже потім питали, кого чорти принесли, якщо, звісно, було ще в кого питати.
Джура привів їх у нову каверну, з якої так само відгалужувались коридори, цього разу – шість, а посеред проходила шахта гравіліфту. Ані слова не кажучи, хлопчина шубовснув у шахту, і Розі з Данилом нічого не залишилося, як наслідувати.
Вони пролетіли гравіліфтом п’ять рівнів, як відзначив Данило – зовсім безлюдних, і після п’ятого джура махнув рукою, вказуючи на поручні – мовляв, зараз гальмувати будемо.
Данило спритно вхопився за поручень, пригальмував і перекинув себе через огорожу шахти на майданчик рівня. За ним – Роза та джура. Цокнули магнітні підковки, гасячи інерцію, котра б інакше відкинула їх до стіни майданчика – тут було всього 0,1 же. Таких карликових планеток у Порогах було безліч. Вони мали приблизно однакові розміри. Колоністи або розкручували їх так, щоб збільшити тяжіння хоча б до 0,3 же, або користувалися гравітаційними пластинами (тобто гравітками), які монтували в потрібних місцях, але це було дорого. Запороги не переймалися, й залишили як є.
Майданчик шостого рівня також був безлюдний, але, на відміну від попередніх, тут виразно чувся якийсь гомін.
― Синку, ― звернулася до джури Розаю ― А де всі?
― А тамо, ― хлопчина махнув рукою в бік одного з коридорів. ― На виборах.
Данило та Роза перезирнулися.
― Які ще вибори?
― Кошового обираємо, ― джура поглянув на них як на недоумків. ― Які ж іще. Давайте, рушаймо, а то я ж навіть не знаю, хто там ще в кандидати вскочив.
Новина була несподіваною та не дуже доброю. Вибори в запорогів – це було епічне дійство. З бійками, лайкою, ґвалтом і навіть зі стріляниною. Але найбільш неприємним було те, що вони могли тривати довго. Роза обережно спитала:
― А як давно у вас ці вибори?
― Та от з позавчора, як Стецька Чубая, нашого колишнього кошового, корчі схопили. Він тоді булаву на майдані кинув та велів, щоб нового обирали.
― Корчі? – перепитав Данило. Хлопчина кивнув:
― Еге ж.
― А що це?
Замість джури відповіла Роза:
― Відторгнення чи розлад кібербіонічних імплантатів. Буває. Особливо з тими, в кого їх надто багато. Таки думаю, в Чубая їх багацько, га?
― Не те слово, що багацько, просто до чорта, ― охоче підтвердив хлопчина. ― Чубай вже давно більше кіборг, ніж людина, от щось і поламалося.
― А… як довго взагалі вибори будуть проходити? ― обережно поцікавився Данило. Джура безтурботно здвигнув плечима:
― А біс його зна. Якщо зара кандидати визначилися, то, може, сьогодні вже з кошовим будемо. А якщо ні – ну, тоді вже як буде, то й буде. Та ви не переймайтеся, курінні ж нікуди не поділися, можна і з ними потеревенити.
«Вже легше, ― подумав Данило. ― Хоч щось».
15.
Джура привів їх у величезну каверну, мабуть, природного походження, тому що форму вона мала неправильну. Запороги, облаштовуючи планетоїд для життя, не дуже переймалися естетикою, тому просто вирівняли в каверні долівку, поклали на неї магнітні доріжки та деінде – гравітки. Посередині каверни стовбичила велика грубезна сцена, збита з… Данило спочатку навіть очам своїм не повірив. Ні, не може бути. Ну просто не може бути і все тут.