Роза встала навшпиньки й дотяглася губами до його вуха:
― Данило, та хай мені очі вилізуть… ти теж те саме бачиш, еге ж? Це таки деревина? Цілі стовбури із корою?!
― Дуже схоже, ― прошепотів Данило у відповідь та придивився ще. ― Дуже. Або дуже гарна імітація.
Пілот смикнула джуру за рукав:
― Хлопче, це шо, оте ваше підмостя – воно шо, дерев’яне, чи як?
― Еге ж, ― розплився посмішкою юнак, задоволений справленим враженням. ― Дерев’яне. Натуральна, до речі, береза. Півста років тому Стецько Чубай в одному поході, ще простим десятником бувши, захопив браконьєрську макшанську лайбу, а там береза. Ну от на спомин того славетного походу збили з берези на майдані сцену.
«От такі вони, запороги, ― Данило спробував прикинути, скільки може коштувати така кількість натуральної необробленої деревини. ― Ще б зверху шкірою аскольдівського золотавого дракончика покрити – і сам портівський султан від заздрощів лусне». Нічого дивного – деревину в необробленому вигляді забороняли вивозити майже всі більш-менш цивілізовані планети, яким пощастило мати (або наполегливою працею створити) потужні екосистеми. А за оброблену деревину вагою більше кілограма треба було платити величезне мито. Сам Данило, який виріс на Білій Скелі і майже все доросле життя проводив у космосі, сприймав натуральну деревину як предмет розкоші. На зовнішніх планетах, космічних станціях та астероїдах єдиним широко доступним матеріалом, схожим на деревину, був бамбук, який легко ріс на гідропонних фермах. З нього робили безліч речей, але все ж це була не зовсім справжня деревина. Тому дивно і незвичайно було побачити тут, на Порогах, величезну сцену з цільних стовбурів справжніх дерев.
На майдані довкола сцени вирував натовп запорогів. Були тут і ветерани багатьох битв, вкриті шрамами, татуюваннями, з різноманітними протезами, зодягнені в неймовірні яскраві лахи та багато оздоблену амуніцію, що, мабуть, вважалося в запорогів особливим шиком; були й трохи простіші вояки у звичайних легких бронекостюмах, і зовсім юні джури, за плечима в яких добре якщо один-два походи. Всі галасували, перебиваючи один одного, вигукували пристойні та не дуже гасла та кричалки, підтримуючи своїх кандидатів. А самі кандидати на сцені… місилися в рукопашну. Міцна темношкіра тітка середніх років з татуйованою голеною головою та молодий чолов’яга з довгими руками та ногами, явний астерник щонайменше у другому поколінні.
Зойки та крики гриміли на весь майдан:
― Давай, Килино, гаси його!!! Хай знає, що щеняті на вовчиху не залупатися!!! ― волав поряд із Данилом здоровань у трохи пом’ятій легкій броні. З іншого боку підстрибувала невисока носата дівка з довгою чорною косою, вся увішана бластерами:
― Ко-валь!!! Ко-валь!!! Ко-валь!!!
― Ки-ли-на!!! Не-ба-ба!!!
― Лупцюй її!!! Уріж їй!!!
― Вали його!!! Давай!!! Давай!!! Ки-ли-на!!!
Коли крики досягли, здавалося, неймовірної гучності, Килина вправно підрізала супротивника, скрутила його та й перекинула через огорожу сцени. Майдан у захваті вибухнув безумним галасом, хтось лупанув у стелю із бластера. Полетіли краплі розтопленого каменю, народ відскочив від стрільця, але нічого тому не зробили. Данило занепокоєно глянув на сусідку із бластерами, але та не стала палити заряди, лише роздратовано закусила кінчик коси та крикнула:
― Ковалю, таки ти поц!!!
Довкола зареготали.
На сцену злетів сивовусий запорог, підняв руку Килини:
― Останній кандидат!!! Більш ніхто не хоче випробувати долю? Ні? Ну тоді завтра вибори!!! А ну, кандидати, вашій матері трясця, де ви там вештаєтесь? Всі сюди, хай товариство на вас ще погляне як слід! Може, хто захоче вам щелепи відполірувати та самому в кандидати вийти!
Із натовпу вибралися кілька людей та залізли на сцену. Крім Килини, там була ще одна жінка – трохи молодша, висока та тонка астерниця7 , вбрана в легку анатомічну броню та яскраві усамські шаровари. Ще один кандидат – той самий, з кібер-оком, який зв’язувався з Данилом. Ліва рука в нього також була кібербіонічним протезом. Другий – здоровеннецький дядько, голий до пояса. Коли він піднімався, видно було, що в нього вздовж хребта йде смуга з металевих накладок-нейроімплантатів. Третій був старший за інших, сивий та побитий шрамами, в старій воєнній формі. Данило углядів на його куртці три рядки орденських планок та шеврон «зоряних єнотів» - еліти космічного десанту Республіки.
― Чуєте, товариство? Завтра голосуємо!!! Килина Небаба, Харитон Вовк, Петро Байда, Фатьма Убийбатька, Яр Скотиняка. Всі бачили, всі чули? Агов!