А от іншого продукту, яким славилися Пороги, тут не було і сліду. Жодної краплини алкоголю не видно. Данило не здивувався: кібербіонічні протези та імплантати дуже, дуже не люблять алкоголь. Саме тому Роза не пила нічого міцнішого за пиво, та й те рідко. А судячи з усього, всі тут присутні мали хоча б один імплантат. Хто через поранення, а хто – для посилення.
― Ну, от і всі тутко, ― Харитон широким жестом вказав на стіл. ― Сідайте, коли голодні, рубайте, свининка ще вранці рохкала. А потім, коли відсвяткуємо Байдино обрання, то й побалакаємо.
― Спасибі, - подякував Данило.
Неписані правила республіканської гостинності вимагали прийняти запрошення до столу і пригоститися. Добряче пригоститися. Роза й Данило всілися на вказані їм місця – між Килиною Небабою та Яром Скотинякою, навпроти Фатьми Убийбатьки та дядька Сірка. І майже поряд з Байдою. Данило, щоб випендритися, вийняв свого силового ножа і однім рухом відшматував здоровенну партику свинини. Поклав собі на тарілку, кинув туди ж велике гроно помідорів-черрі. Роза оглянула стіл:
― А шо, старій єврейській жінці нема шо попоїсти, тільки лососина?
Фатьма вишкірила зуби, навалила собі свинини:
― Халяльніше та кошерніше м’яса, ніж наші свині, на світовий рік довкола не знайти, сестро. По-перше, вони жеруть, не зупиняючись, тобто жують, отже, пункт щодо жуйки та роздвоєних копит виконано. По-друге, стерильніше за бокси, в яких вони живуть, тут нема нічого, навіть лазарет брудніший. По-третє, ріжуть їх за всіма правилами. Всі юдеї у братстві наминають. Але якщо маєш сумнів, то он в Ізі Коваля спитай, він тутешній рабин.
Роза махнула рукою:
― А, до біса. Все одно у флоті невідомо шо в тушняк пхають, ― і відрізала кусень свинини. Запороги схвально розсміялися.
Коли був з’їдений перший кусень, Килина вирішила, що правил гостинності дотримано, і поцікавилася:
― Ну, тепер викладайте, що у вас там за справа.
Данило виклав. Коротко. Йому здалося, що запороги слухали неуважно, тому що гомін за столом не припинявся, але це враження було оманливим. Фатьма, кинувши на порожню тацю обгризене ребро, уточнила:
― Тобто ти певен, що то були усами? Чому? Вони говорили усамською? Або просто з акцентом?
― Я сам не чув, ― сказав Данило. ― Але у вас в доках стоїть ціла вантажівка народу, який все чудово чув. Так от вони стверджують, що рейдери говорили інтерлінгвою і трохи по-нашому, але з акцентом, а між собою – усамською. І вони спаплюжили усамськими матюками картину Тараса Могили.
Присутні зареготали, але Данило не дав себе збити з пантелику:
― А ще я був на Кафі, отримав там деякі відомості. Наших жінок там перевантажили на інші кораблі, а одна з них устигла передати звістку. Вона підтвердила, що то були усами, і не аби які, а люди Ахмет-паші. І що наших повезли у Синоп.
Яр Скотиняка закинув у рота черрі-помідорину, двічі двинув могутніми щелепами і спитав:
― А від нас чого хочеш? Щоб отак-о взяли та й вперлися в Ахметчин пашанат?
Килина, гладячи шрам на вилиці, кивнула:
― Того і хоче, Скотиняко. Щоб ми взяли і вперлися в Ахметчин пашанат.
Миттєво відчувши напад лютого гніву, Данило ляпнув, не подумавши:
― А вам що, боязко?
Постала мертва тиша. Данило одразу ж пожалкував, що не втримався помовчати. Отамани всі як один втупилися в нього. Він бачив, як дехто потягся за бластерами та силовими ножами. І краєм ока помітив, як Роза двічі сильно стисла й розкисла лівий кулак. Активувала бойові імплантати.