Що це означає? Може, розгадку слід шукати в назві циклу: «Атеїзм»?
Тим часом і в книжці «Життя Марії», де розмова з Марією непомітно (але й не випадково!) переходить у розмови з іншими жінками, що так чи інакше асоціюються з її образом, — маємо поетичну новелу, навіяну, можливо, враженням від чеченських жінок-месниць чи інших трагічних «ангелів тероризму». Подробиці сюжету залишилися поза віршем, але маємо психологічний портрет героїні:
Пригадується новела Михайла Коцюбинського «Невідомий» — чи не єдиний в українській літературі (крім поезій Василя Чумака і Василя Еллана-Блакитного) психологічний портрет революціонера-терориста, «смертника». Тема актуальна тоді, та й нині — хоч і в зовсім іншому ракурсі. А чому в Жадана все це «вплутане» в тему Марії? Може, тому, що Марія в нього втаємничена в усе, що діється в світі. А може, тому, що його Марія — не зовсім та, що на іконах і в поклоніннях. Не знаю. Думаю, що і він сам не знає. (Хоч і запевняє — із властивою йому самовпевненістю — в тому ж таки вірші, щодо тої ж таки терористки-смертниці: «Я теж знаю усе і не заважаю, зважую все, залишаю, але не зважаю».)
Однак важливіше інше. Марія живе в Жадановій поезії не тільки як мати Христа, вона присутня в ній як Світова Жінка, вона стоїть — ближче чи далі — за кожною Жінкою, і Жаданова розмова з жінками як своїми адресатами переливається в розмову з Марією. І до таких розмов увесь час долучаються дуже особисті мотиви, інтимні інтонації — ніби поет хоче, щоб його почула кохана жінка, чиїми почуттями він дорожить над усе, вона ж і його конгенійна читачка, його і його друзів-поетів, надійний прихисток українського слова. Зрештою, образ цієї жінки доволі розпливистий — у тому сенсі, що не уявляється якийсь конкретний біографічний персонаж і сюжет, радше проглядається сукупність інтимних досвідів, провин, взаємних рахунків, непорозумінь, зусиль порозумітися і потреб утримати пекучу пов'язаність із чиєюсь (жіночою) долею. І більше бачимо не цих жінок (різних, але й схожих у своїй калейдоскопічності), а самого поета у щирості його почуттів, серед яких домінує «подільчива» відкритість до неї і турбота про неї, часто — віра в неї, у взаємоприсутність їхніх душ («Якщо ти не хочеш про мене думати, думай про ці дерева в тумані… Я ж знаю, про що ти насправді думаєш, коли ти думаєш про дерева»). Кожна з них резонує інакшою, особливою струною в поетовій душі.
Тут можна згадати, що і в поезіях ранішого часу Сергій Жадан часто «розмовляв» з невідомою жінкою чи дівчиною, образ або спогад про яких були для нього владним викликом до жаданого спілкування на відстані. Отож немає неперехідної грані між сакральним образом і образом життєвим, — і, власне, ми бачили, як великі світові поети (і багато теологів) прагнули надати Марії Богоматері рис життєвих і житейських, у яких і розкривалася її святість. Таким чином, можна сказати, що в «Житті Марії» — життя Жінки як тієї, в якої можна шукати розуміння, підтримки й любові. І якій є тільки одна відповідь — така сама міра любові, що все освячує. Віра в це у Сергія Жадана така велика, що він не зупиняється навіть перед досить ризикованим «рикошетом» думки: якщо учні Христа ревно зберігали його плащаницю («Я знаю, для чого вони зберігали його плащаницю: щоби завжди мати при собі обриси його тіла»), — то він ладен був би зберігати білизну своєї коханої, та й навіть «чужі сорочки», в яких її «тепло збереглося». Ну що ж, це як новітня Пісня Пісень. «Тому, хто боїться, — потрібна віра. Тому, хто любить, достатньо пам'яті».