Каведжі запросив їх поїсти, але Вандзя заперечила, сказавши:
– Я не голодна і, крім того, хотіла б помитися з дороги і відпочити… Коли б у заїзді знайшлося затишне приміщення, я добре заплатила б господареві.
Арсен переклав.
Кермен-ага вклонився і повів Вандзю нагору.
– Ненко, ти помітив, як сторожко тримається ця жінка? – спитав Арсен. – Я певен, тут якась таємниця. Що трапилося з паном Мартином? Я мушу вияснити це. Залишайся тут, а я миттю…
Він тихо піднявся дерев'яними сходами на другий поверх. У коридорі було порожньо: Кермен-ага і Вандзя вже встигли зайти в одні з багатьох дверей. В які ж?
Арсен почав обережно скрадатися, прислухаючись до звуків, що наповнювали цей великий дім. Біля одних дверей зупинився, припав вухом: з кімнати долетіли слова, що примусли його уклякнути на місці. Говорила Вандзя, плутаючи польські, татарські і турецькі слова.
– Ага Кермен, я маю до вас пильну справу. Ви мене розумієте? Я не мужчина, я жінка… Ханум, ханум… Я дружлна ак-мечетського мурзи, що в Криму. Ах, видно, ви нічого не розумієте! Матка боска, він нічого не розуміє… Як же йому пояснити?..
Почувся скрипучий голос каведжі:
– Не хвилюйся, ханум, я все розумію. Кажи, в якій справі ти прибула сюди і хто тебе прислав? – Він добре говорив польською мовою.
Вандзя аж скрикнула радісно:
– О, ви говорите по-нашому! Тоді слухайте уважно: мене прислав сюди пан Яненченко… Полковник Яненченко. Чи пан каведжі знає його?
– Так, я знаю його. Що ж пані привезла мені від полковника?
– Люстерко… Пан полковник казав, що ви все зробите для мене, якщо я передам вам невеличке люстерко…
– Де ж воно?
– Хай пан залишить на деякий час кімнату, я повинна дістати його… Пан розуміє…
– Розумію, розумію. – В голосі каведжі забриніла нотка сміху. – Я зайду через деякий час.
Арсен ледве встиг відскочити і заховатися в дверній ніші сусідньої кімнати, як двері зі скрипом розчинилися і каведжі почимчикував коридором до виходу.
Коли завмер скрип сходів під його ногами. Арсен швидко прошмигнув до Вандиної кімнати і відчинив двері. З несподіванки жінка скрикнула і, отетеріло дивлячись на непроханого відвідувача, застигла біля столу.
Арсен причинив щільно двері, зупинився перед на смерть переляканою жінкою, яка марно намагалася неслухняними пальцями застебнути гудзики жупана.
– Пані Вандзя, я все чув. Давайте сюди дзеркальце!
– Але ж, пане…
Арсен вийняв пістоль. І хоча стріляти він, звичайно, не збирався, зброя подіяла на жінку магічно. Вона запустила руку в складки свого одягу, довго порпалася там, однак безуспішно: дзеркальце десь запропастилося. Жінка винувато-збентежено усміхнулася.
– Але ж, пане…
– Нічого, нічого, – підбадьорив її Звенигора, і не думаючи відвертатися. – Діставайте, пані! Розсупонюйтеся, розстібайте ваш незвичний одяг і діставайте! Ну!
Він вирішив не церемонитися з нею: кожної миті міг знову повернутися каведжі.
Вандзя знітилася і, відвернувшись, розстебнула широкий жовнірський пояс на штанях, з потайної кишеньки дістала невеличке металеве дзеркальце. В цю мить у коридорі почулося кахикання каведжі.
Арсен миттю вихопив в ошелешеної жінки дзеркальце і прошепотів:
– Про мене – ні слова! Скажи, що дзеркальця ще не знайшла… Що, може, воно біля сідла в саквах. Хай почекає… Пам'ятай – стріляю я без промаху!
Він швидко відступив у куток, за грубку, і сховався за широким дерев'яним ліжком.
Скрипнули двері, почувся голос каведжі:
– Ну що, пані, знайшла?
– Нехай пан ще зачекає трохи, – пробелькотіла Вандзя. – Я гукну пана… Бо ще не встигла…
– Як пані хоче. – І каведжі, здивовано стенувши плечима, позадкував з кімнати.
Вандзя в знемозі опустилася на стілець. Арсен вийшов зі своєї схованки і став перед нею, тримаючи в руці дзеркальце.
– Пані, що з паном Мартином? Тільки – правду!
– Не турбуйтеся, він живий і здоровий.
– Де ж він?
– Залишився у Львові…
– А пані?
Вандзя мовчала. Боязко глянула на козака, і в її очах промайнула така туга, що Арсенові раптом стало соромно, що він розмовляє з беззахисною жінкою, тримаючи в руці пістоль. Застромивши-зброю за пояс, уже спокійніше сказав:
– Отже, пані покинула мого друга?
– Так, – ледь чутно прошепотіла Вандзя.
– І куди ж пані простує? В Крим? До дітей?
– Так, – ще тихше промовила Вандзя, і на її очах блиснули сльози. – Пан догадливий…
– Я так і думав… А звідки пані знає полковника Яненченка? Якщо пані скаже правду, їй не треба мене боятися.
– Пан Ян теж у Львові… На службі у коронного польного гетьмана Станіслава Яблоновського.
– 0!- вирвалося у Звенигори, який ніяк не сподівався, що полковник Яненченко, втікши від Хмельницького, опиниться аж у Львові. – То виходить, що то Яненченко передав дзеркальце Кермен-азі?
– Так.
– Що ж у ньому? – Арсен зі всіх боків оглянув дзеркальце, але не помітив нічого підозрілого.
– Всього лиш лист Кермен-азі, щоб він допоміг мені добратися до Криму… Пан Яненченко був такий добрий і шляхетний, що безкорисливо, з одного тільки співчуття погодився допомогти мені… Якби всі були такі, пане Звенигора…
– Де ж той лист?
– Хай пан відкрутить ручку-Арсен швидко відкрутив рогову ручку і з неї витягнув згорнуту в трубку цидулку. Розгорнув. Повернув до світла. На двох невеличких клаптиках паперу густо, дрібними, як мак, літерами було написано по-турецькому.
В першому справді Яненченко просив Кермен-агу допомогти жінці, яка подасть цього листа, дістатися в Крим, де у неї чоловік і двоє дітей. А в другому…
Арен не повірив своїм очам, коли прочитав другий лист. У ньому Яненченко звертався до кам'янецького паші з пропозицією захопити Львів. «У всьому краї не знайдеться зараз і трьох полків боєздатного війська, що могло б противитися вашій милості, вельмишановний паша Галіль. Гетьман Яблоновський ще тільки розпочинає збирати ополчення, яке сходиться з великою неохотою. Захищати Львів теж нікому. До того ж я, ваш покірний слуга, зумію відчинити потайні ходи, якими впущу в місто значну частину війська його султанської величності, – писав зрадник. -
Кращого часу для нападу, щасливішої нагоди для захоплення Львова і бажати годі!»
В першу мить у голову запала думка, що Вандзя – співучасниця Яненченкової зради, що вона знала, з чим їде в Кам'янець. Але глянувши в її засмучені очі, побачивши, з якою надією стежить вона за тим, як він читає цього злополучного листа. Арсен зрозумів, що жінка була введена полковником в оману, що він використав її як зв`язківця мимо її волі.
Що ж робити? Як бути з Вандзею? Залишати її саму тут ніяк не можна, щоб вона не розповіла каведжі про те, що лист, адресований йому, потрапив у чужі руки. Разом з тим каведжі знає, що йому с лист від Яненченка, і буде домагатися його у жінки. Якщо Яненченко довірив Кермен-азі таку важливу таємницю, то, безперечно, між ними здавна існує якась потаємна згода, домовленість, і старий здогадується, що лист дуже важливий.
Арсен гарячково обмірковував, як бути. Його погляд упав на два листочки, що тримав у руці, – один призначено Яненченком для Кермен-аги, а другий – для паші. А що коли пошити в дурні всіх – і Яненченка, і Кермен-агу, і пашу?
Він непомітно для Вандзі сховав листа, призначеного для паші, собі в кишеню, а листа для Кермен-аги заклав у дзеркальце.
– Пані Вандзя, перепрошую вас уклінно за ту неприємність, яку завдав я вам своїм допитом, – промовив він, повертаючи жінці дзеркальце. – Я пересвідчився, що ви не вчинили супроти пана Мартина нічого лихого… А за те, що ви покинули його і хочете відшукати своїх дітей, я не осуджую: адже це так природно і кожному зрозуміло!
– Справді, пане? – скрикнула Вандзя радісно. – Якщо так, то ви шляхетна людина! Спасибі вам за добрість вашу…
– Не варто дякувати… Одно вас прошу: якщо хочете, щоб усе склалося якнайкраще, про цю пригоду мовчіть. Ніби мене ви й не бачили ніколи. І цієї розмови не було між нами. Зрозуміли?