Чорний вовк

Карел Фабіан ЧОРНИЙ ВОВК Повість

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{З чеської переклав Всеволод Нестайко}

_{Художнє оформлення та ілюстрації Г. Малакова}

Пишучи цей твір, я знайшов багато друзів серед солдатів, сержантів і офіцерів однієї прикордонної частини в південній Чехії, яким і дякую за допомогу.

Та найбільша моя подяка знавцям і любителям собак прапорщикові Альбіну Срогончіку та майорові Карлу Гартлу.

Автор

*

Важливо не те, де і як це сталося.

Довга історія і короткі події, життя людей і доля їхніх справ — одне зливається з іншим, виростає з нього, залежить від нього — адже завжди хтось від когось і щось від чогось залежить.

Ідеться, власне, про саму подію, яка сталася, — хоч, може, було це зовсім і не так.

Певно, що багато хто уявляє собі сьогодні працівника державної чи громадської безпеки десь у прикордонному місті як людину (все ж таки тепер на кордоні спокій!), яка, смачно пообідавши дома, заскочить на хвильку до канцелярії, а потім збере вудочки і гайда ловити рибу. А ввечері засяде за карти і, може, тільки десь при нагоді згадає, як тут, на кордоні, бувало небезпечно.

Прикордонники від літа до осені косять траву і тільки іноді пройдуться по кордону. Хоча якийсь пан Зеебом, втім, пробачте — зовсім не якийсь, а західнонімецький міністр транспорту, а з ним сотні його прихильників, представників судетських німців, проголошують Мюнхен[1] основою претензій до нас судетських німців. І все це під гаслом самовизначення, яке використовував уже Гітлер для розширення своєї терористської держави.

На нашому західному кордоні панує спокій. Навіть дещо ідилічний — таке враження може скластись у недосвідченої людини.

Так, на кордоні спокійно. Ростуть тут дикий мак, зелені суниці, ожина і тьмяно-червона малина. Чорна ожина росте й біля пам’ятників убитим прикордонникам.

Один такий маленький, загублений у високій траві пам’ятник стоїть тут уже рік. І майже щодня лежить на його камені маленький букетик. Сьогодні це пучечок лісових ягід. Майже щодня забігає сюди дівчинка з недалекого села. Звичайно десь надвечір. І коли смутна-пресмутна повертається вона додому, то схожа здалеку на маленьку синю тінь між тисяччю тіней, що їх кидає ліс.

Але то вже інша історія…

Західний кордон — це не тільки широка дорога з напрасованими офіцерами, що переглядають — зовні байдуже — паспорти. Це не тільки люди в цивільному, які, заглянувши до паспорта, з усмішкою запропонують подорожньому чужоземцеві найближчий і найзручніший готель.

Західний кордон — це і пильне спостереження, і неймовірно високі вимоги до тих, хто його охороняє.

І якщо тепер робота на кордоні стала витонченішою — а це, між іншим, набагато небезпечніше, — іноді й тепер тут чи там застрекоче автоматна черга.

Та це ще не має великого значення. Гірше, коли пролунає постріл з пістолета. І коли знайдуть патрон, як правило, — і це найдивніше — він із американського восьмизарядного кольта.

1

Канцелярія мала дуже незатишний вигляд. Попільнички не було. Замість неї на столі лежала лопатка для сміття без держака — він одпав на другий день після того, як її купили.

— З спеціальною картою треба поводитись дуже обережно. Ні в якому разі, товариші, не встромляйте в неї прапорців — так неважко перевести її нанівець, а нової скоро не дістанеш.

Поручик Главач човгав по брудному паркету і тихо лаявся. Прибиральниці не було вже чотири дні. Просто не приходить — і край.

Начальник районного відділення вважав, що ці хиби можна усунути колективно — в неробочий час. «Труднощі, товариші, є! Не показуйте на них пальцями, а переборіть їх самі! Звичайно, можна було б вирахувати ці дні у прибиральниці з відпустки, але, друзі мої, майте розум, ми ж не капіталістична держава. Не прийшла, то, певно, щось перешкодило. Гуманізм, розумієте?»

Поручик Главач топтав недокурки від сигарет, а біля вікна посковзнувся на апельсиновій шкурці. Правда, зранку він спробував підмести кімнату, але, назбиравши повну лопату сміття, раптом випустив її з рук. Колись він працював у ливарному цеху з важким пневматичним молотом, нажив невроз, і пальці в нього тремтіли.

1

Ідеться про Мюнхенську угоду, підписану у вересні 1938 р. керівниками урядів Англії, Франції, Німеччини та Італії про розчленування, а потім і передачу гітлерівській Німеччині території Чехословаччини.