-- Кепсько виглядаєш. Тобі потрібно відпочити.
-- Та потрібно, -- погодився я. – Передай Капітану. Вона сказала, що завтра вирішальний день. Пан або пропав.
Новина йому не дуже допоможе. Проте, я гадав, йому варто знати.
-- Угу. Вони щось зробили з тобою у Вежі?
-- Не знаю. Не думаю.
Не дивлячись на своє застереження, що мені потрібен відпочинок, він хотів поговорити ще. Я бережно відсунув його набік, заліз в один з лікарняних наметів і скрутився калачиком у кутку, немов поранений звір у барлозі. Щось зі мною трапилося, навіть якщо я не мав жодної уяви, що саме. Мені потрібен був час, щоб оправитися. Можливо більше часу, ніж мені дадуть.
Вони прислали Гобліна, щоб той розбудив мене. Я був у своєму звичному, прекрасному, ранковому настрої; погрожував кривавою помстою кожному дурневі, який посміє потурбувати мій сон. Це не означає, що мій сон не варто було потурбувати. Він був огидний. Я витворяв жахливі речі з двома дівчатками, не старшими, ніж дванадцять років і їм це подобалося. Мерзенні тіні, що ховаються в глибині нашого розуму.
Яким би відразливим не був мій сон, я не хотів вставати. У спальному мішку було тепло і затишно.
-- Може давай по доброму? – запитав Гоблін. – Слухай, Док. Твоя кохана вже в дорозі. Капітан хоче, щоб ти привітав її.
-- Угу. Звичайно.
Я схопив чоботи однією рукою, відхилив поли намету другою.
-- Яка година, хай йому чорт? – прогарчав я. – Здається, що сонце зійшло вже давно.
-- Правда. Елмо подумав, що тобі потрібен відпочинок. Сказав, що вчора вночі тобі було непереливки.
Я невдоволено буркнув, швиденько взяв себе в руки. Зібрався помитися, та Гоблін зупинив мене.
-- Надівай бойове спорядження. На нас йдуть повстанці.
Я почув далекий грім барабанів. Досі повстанці їх не вживали. Я запитав про це Гобліна.
Гоблін знизав плечима. Він був білий, як полотно. Гадаю, він чув моє повідомлення Капітану. Пан або пропав. Сьогодні.
-- Вони обрали собі нову раду.
Він почав базікати всячину, як це часом робить хтось дуже переляканий, розповівши мені історію нічного протистояння поміж Поневолених і як постраждали бунтівники. Настрою мені це не покращило. Він допоміг мені натягнути всю броню. З часу сутичок під Трояндами, я носив тільки кольчугу. Я взяв зброю, яку мені дала Леді, і вийшов з намету в один з найпрекрасніших ранків, які я бачив у своєму житті.
-- З біса гарний день, щоб померти, -- сказав я.
-- Ага.
-- Коли вона буде тут?
Капітану хотілося б щоб ми були на посту. Йому подобається хизуватися порядком в Загоні й власною ефективністю.
-- Буде, коли буде. Ми отримали повідомлення, що вона вирушає.
-- Гм. – Я оглянув вершину піраміди. Хлопці займалися своїми справами, готувалися до бою. Ніхто особливо не поспішав. – Йду поброджу трохи.
Гоблін не відповів. Просто пішов за мною, стривожено насупивши брови на блідому обличчі. Його очі постійно бігали туди-сюди, спостерігаючи за всім. З його постави й того, як обережно він рухався, я зрозумів, що він тримає напохваті закляття, готове до негайного вжитку. Тільки, коли він невідступно полазив за мною певний час, до мене дійшло, що він охороняв мене.
Я був одночасно зворушений і стривожений. Зворушений, що люди переживали за мене настільки, що були готові захищати. Стривожений, що потрапив у таке скрутне становище. Я поглянув на руки. Несвідомо, я натягнув лук і поклав стрілу на тятиву. Частинка мене також була в стані максимальної готовності.
Всі кидали погляди на мою зброю, однак нічого не питали. Підозрюю, що почали кружляти різні історії. Дивно, як це мої побратими ще не притиснули мене до стіни, щоб вияснити правду.
Повстанці методично і ретельно вишикували свої війська поза межею досяжності нашої зброї. Ті, хто перейняв командування, відновили дисципліну. І за ніч вибудували цілу армаду нових машин.
Наші сили залишили нижній рівень. Внизу залишився тільки хрест, на якому звивалася якась постать… Звивалася. Після всього, що вона витерпіла, навіть після того, як її розіп’яли на тому хресті, форвалака досі була живою!
Війська перемішалися. Лучники займали тепер третій рівень; всім цим ярусом командувала Шепіт. Союзники, солдати, вцілілі з першого рівня, підрозділи Ловця і казна хто ще, займали другий рівень. Ловець тримав середину, Лорд Джалена правий фланг, Ревун – лівий. Вони спробували відновити підпорну стіну, та вона залишалася в жахливому стані. Така собі з неї перешкода.
- Чули останні новини? – До нас приєднався Одноокий.
Я запитально підняв брову.
-- Вони твердять, що знайшли Білу Троянду.